7.

     Пізніше того ж дня Елізабет все ще крутила в голові слова королеви, але сумніви не відпускали її. Юна чаклунка пішла за порадою на найвищу вежу палацу. Аура незмінно сиділа у своїй в'язниці, спокійно гортаючи якусь книгу з бібліотеки. У її товаристві будь-яка ситуація здавалася зрозумілою і простою.

— Ауро, що коли я зробила помилку давши королеві змогу народити? — запитала Ліззі, обговоривши з подругою кілька палацових новин.

     Це питання мучило її вже два роки, але раніше вона намагалася самостійно переконати себе в правильності власного рішення. Адже досі не відбувалося нічого поганого, а принц Генрі зростав здоровим та сильним. Проте зараз...

— Ми завжди робимо помилку, коли йдемо проти Провидіння, — повчально промовила Аура, сидячи просто на килимі зі свого боку ґрат й схрестивши ноги під собою.

— Я вже чула про це сотню разів, Ауро! — сердито гримнула на неї дівчина. — Скажи щось чого я не знаю.

— Інколи я рада, що між нами ці ґрати, — розвеселилася древня чаклунка. — Що тебе хвилює, дитя?

— Як можна піти проти Провидіння? — запитала Елізабет, дивлячись на Ауру крізь металеві прути. — Провидіння — це велика, могутня сила, вона діє незалежно від бажань людей чи їх законів. Як одна маленька чаклунка може перехитрити таку могутню силу?

— Можливо ти щойно сама відповіла на своє запитання? — припустила Аура. — Що ти хочеш почути від мене, юна чаклунко? Чи зробила ти помилку, коли пішла проти Долі? Так. Проте ти також зберегла життя своїй королеві, наскільки я зрозуміла з твоєї розповіді. Це правда?

— Одне життя зберегти, а натомість віддати сотню? — здивувалася дівчина. — Хіба це справедливий обмін?

— Ти справді хвилюєшся за життя інших? — запитала на це ув'язнена. — Чи шкодуєш, що королева жива і король досі належить їй?

     Елізабет якусь мить мовчала, а тоді раптом промовила:

— Чи могло Провидіння справді бути таким милосердним до мене й звести мене з коханням мого життя?

     Аура якийсь час мовчала. Її ясні, карі очі дивилися на Елізабет з сумішшю суму й жалю.

— Дівчино, життя схоже на великий мурашник, — раптом сказала вона. — Купа землі й тисячі-тисяч доріжок. Кожна мурашка — це людина. Вона рухається певною доріжкою до своєї мети, яка була призначена їй Провидінням. На це йде час. Інколи мурашка збивається зі свого шляху, перескакує на чужий, губиться, грається з Провидінням. Але їй лише здається, ніби долю можна обіграти. Є лише одна кінцева мета й одна кінцева точка до якої ведуть всі доріжки. Який би шлях мураха не обрала, нехай на це піде більше часу, але вона опиниться саме там де мала б бути. Отже змінити суть долі — неможливо. Так само, як повпливати на рух Зірок. Вони собі рухаються небом — далекі й недосяжні, а нам залишається лише спостерігати за ними внизу.

— Тобто я не змінила хід Провидіння? — запитала Елізабет.

— Змінила, — спокійно відповіла древня чаклунка. — Ти привела у світ дитя, яке не мало б народитися бо його матір є безплідною. Проте це дитя існує, воно вже впливає на світ. А тому долю було перекрручено. Але, як я вже казала, ти лише мурашка, що збилася з дороги й перескочила на чужу стежку. Так чи сяк, а ти прийдеш туди, де тобі судилося бути, просто на це піде більше зусиль та часу.

— Як поява такої гарної дитини, як принц Генрі може накликати на світ Зло? — не могла втямити дівчина.

— Послухай моєї поради, — Аура раптом прихилилася до Ліззі геть близько, так, що якби не ґрати, то вони б певне доторкнулися вустами і прошепотіла. — Нікому не довіряй і дивися уважно. Шукай знаків перед очима, а не в своїх думках, бо зрештою можеш проґавити щось важливе.

     Дівчина відчула солодкий аромат, що линув від її подруги. Аромат ягід, трав та лісу.