Частина 3

  - І ти вже, кажеш, бачив її тричі, так? - Запитав Діма наступного дня після того, як Денис розповів йому про тінь.

  - Так. Я сам, гадав, що я з’їхав з глузду, але...- Побачивши, що Діма якось дивно на нього дивиться, сказав:

  - Послухай, я ж не обманюю, не вигадую. Взяти б до уваги останні події: ти повірив у існування двох чарівних книг, а в існування тіні не віриш. Чому? Адже ж вона така сама справжня, реальна. Коли...

  - Стоп. Хіба я казав, що не вірю тобі? - перебив його друг. - У мене до тебе є одна справа. Пам’ятаєш, я казав, що є хороша новина? Ходімо, я тобі покажу.

  - Ну, що ж, ходімо. А куди?

    - До мене у льох. 

  - Що це? - Запитав Денис, дивлячись на якусь товстенну книгу. Він вже здогадувався, що це. - Невже?..

  - Так.

  - О Боже! Звідки вона в тебе?

  - Знайшов у місті. Коли їздив по новий велосипед, пам’ятаєш?

  - Іще б! - Перебив Денис Діму, оскільки запитання було риторичним, і друг не збирався чекати відповіді.

    - Так от. Я її купив. Думав, що це якийсь блокнот, а виявилося... Я тобі не розповів досі, тому що ти мені навряд чи повірив би. Принаймні, я так думав. Знаєш, як вона діє? - Раптово він перейшов на шепіт. - В ній треба написати запитання, і вона каже відповідь. Уявляєш, каже!

  - Невже? - Недовірливо-захоплююче перепитав Денис.

  - Авжеж, - цілком серйозно підтвердив Діма. - У нас вже є аж три книги, одна сильніша іншої. Ти знаєш, що це означає?

  - Що? - розгубився друг.

  - А те, що нам тепер усі двері відчинені, всі таємниці будуть відомими! Ми зможемо відгадати таємницю гробниць фараонів, чи існує чудовисько у Лох-нессі, чи є на світі інопланетяни, зможемо передбачати майбутнє і дізнаватися минуле! Ми зрозуміємо нарешті, чи мав рацію Дарвін зі своєю теорією, чи було життя до того, як з’явились динозаври, чи... Та що там казати! Ми - всесильні! - Переможно закінчив Діма.

  - Не бери так широко,- спустив на Землю Денис розімлілого від мрій друга. - Нам про ці книги не можна нікому казати, а якщо ми пізнаємо ці таємниці, то не зможемо тримати язики за зубами. От і роби висновки.

   - Так, ти маєш рацію, - охолов Діма після Денисових слів.

  - Саме так. І впевнений я ще в одному: нам конче потрібно дізнатись, хто був їхнім власником або власниками.

  - Навіщо? - пирхнув Діма. - Навіщо нам те «колись» ? Тепер ми їхні власники. І крапка.

  - Ні, ти не розумієш!- Денис, руками вдарив об боки.- Взагалі, як це - навіщо? А раптом їхнім винахідником був лихий чарівник? Ми ж тоді також станемо лихими. Ти хочеш цього? Я - ні. Але про їх господарів нам у книг запитувати не можна, тому що ми дізнаємося про них з точки зору чарівних книг. Нам треба провести розслідування, і ми почнемо з твого дідуся - Лева Івановича, тому що одна з книг була його.

 - Та-ак, я згоден… - задумливо погодився Діма. – Що ж, ходімо!