Частина 2

  Наступного ранку Денис прокинувся від почуття, що він у кімнаті не сам, і цей "хтось" на нього дивиться. Сон, що так ніжно обіймав його, раптом як рукою зняло, і хлопець, сівши на ліжку, роззирнувся. У кімнаті, звісно, нікого не виявилося, хоча промайнула у кутку тінь примусила Дена сумніватися, що він таки прокинувся. Нишком ущипнувши себе, він піднявся з ліжка, про всяк випадок, перехрестився і побіг на кухню, вирішивши, що це були просто залишки сну.

  - Привіт. Що у нас так пахне смачно?

  - Ранок прийшов раніше тебе - вже одинадцята. Сідай снідати. - Спостерігаючи, як син ковтає її любовно приготовані котлети, мама вирішила трішки подразнити його. - На обід тебе чекатиме сюрприз... Чай будеш?

  - Буду. А який сюрприз?

  - Не скажу, бо це не буде несподіванкою. Ти краще швиденько одягайся і прямуй до Лева Івановича.

  - Ну мам...

  - Не «мамай». І не забудь застелити ліжко.

   Побродивши по кімнатах, Денис увімкнув телевізор, та раптом згадав, що казала мама. Одинадцята? То вже Діма давно дома! Треба швиденько злиняти з дому, доки мама не придумала для мене якоїсь роботи. " - Подумав він, але, пізно:

  - Денисе, ти літака майструєш?

  - Ні. Ма, я читаю. Те що на літо нам задали, - придумав він, на ходу згадуючи, куди він подів книгу. Згадавши, що він їх ще не брав у дідуся, який завбачливо їх наготовив, одразу поправився. - Якраз піду в діда візьму...

  - Денисе, на город треба піти. Огірки вибрати, просапати цибулю, доки не твердо.

  - Ма, ти ж сама казала! Треба сходити до дідуся. Там сонце... - Заскімлив Ден.

  - Та йди вже, - махнула мама рукою.

  Отже, день тепер вільний. Зараз швиденько до діда, а тоді вже зі спокійною душею можна йти до Діми.

  Так він і зробив. Діма був дуже радий другові, і безперервно розповідав йому про вчорашню поїздку, про велосипед, яку йому купили нову форму до школи... Тут Денис і вирішив його зупинити.

  - Дімо, я вчора дещо знайшов... Ця річ допоможе нам ніколи не робити домашніх завдань!

  - Ех, Денисе, і в цьому весь ти. Ти, певне, один такий, хто влітку на канікулах думає про уроки. Ну, що там у тебе?

  - Книга!

  Діма скривився:

  - Ні, ну ти вже зовсім того, - він покрутив пальцем біля скроні, - дахом з’їхав. Які книжки?! Канікули! Ну ти даєш!

  - Та ти не розумієш, - махнув рукою Денис. - Це чарівна книга! Вона відповідає на запитання! А є ще й друга, вона схожа на першу, але не така - сильніша, чи що, - одним словом, нам пощастило, і останнє слово з великої літери. Ось як!

  - Та ну тебе! Сьогодні не перше квітня, - образився Діма.

  - Та я не розігрую тебе, це правда! - Вигукнув Денис. - Ходімо, покажу!

  - Покажи! - рішуче погодився Діма. Вони почимчикували до місцинки на горищі, яку вчора обладнав Денис.

  - Оце так! - Сказав уже вдесяте, Діма.

  - То тепер ти віриш?

  - Ще б пак! Уявляєш, що ми тепер можемо? Цеж такий скарб, ще й наш!

  - А ти, - похмуро запитав, друг, - уявляєш, що нам можуть зробити, якщо хтось дізнається, що цей безцінний скарб - наш?

  - Звичайно, - пролунала відповідь, - але ж ми нікому не скажемо, навіть батькам, так? А-то заберуть їх собі!

  - Поживемо - побачимо, - мудро мовив Ден. - А зараз, щоб провітрити мозок, давай краще покупаємося й порибалимо; чи у ліс по гриби, ок?

  - Гаразд, ходімо у ліс.

  - Ну як по гриби, то погребли, - погодився друг, - якби піти.

  Решта дня пройшла чудово, лише Денис знову бачив тінь невідомого походження. По дорозі додому він увесь час думав лише про цю тінь, що бачив уже двічі, та й у таких місцях, де б, здавалося, її просто не могло бути. Що ж це таке? Чи хто це такий? Може, йому просто здається? Але ж він абсолютно точно бачив людську тінь, хоча поряд нікого не було. Хлопець вже вкотре перехрестився.

  Наступний день пройшов у клопотах, тому, коли під вечір прибіг до нього збуджений украй Діма, Денис зовсім не зрадів, вкрай втомлений.

  - У мене така новина, - задихаючись, повідомив гість.

  - Справді? Яка? – не виявляючи особливої цікавості запитав друг.

  - У тебе втомлений вигляд, - помітив Діма. - Я...