87 Оля

Стоячи біля каси в аптеці, я сама собі здавалася трохи смішною, бо тримала в руках одразу кілька тестів. Усередині все тремтіло від передчуття, від страху помилитися, від надії, яку я боялася навіть озвучити вголос.

Дорога додому здалася довшою, ніж зазвичай.  Коли я зайшла в квартиру, там було тихо.
Макар був у садочку, Марк на роботі.

Я не стала відкладати. Зайшла у ванну, зачинила двері і на мить притулилася до них спиною, заплющивши очі. Серце билося так швидко, що віддавалося у скронях.

Я зробила глибокий вдих і нарешті відкрила упаковку. Хвилини очікування тягнулися надзвичайно довго. Я ходила маленьким простором, потім знову зупинялася, дивилася на тест, ніби могла пришвидшити результат силою погляду.

Побачивши дві смужки, я завмерла. Світ навколо ніби розчинився, залишивши тільки цю маленьку деталь, яка змінила все. Я швидко взяла другий тест, потім ще один, бо не могла повірити з першого разу, бо боялася, що це помилка. Але результат був той самий.

Я повільно опустилася на край ванни, стискаючи їх у руках, і відчула, як очі наповнюються сльозами.
Вони покотилися самі, теплі, щирі, і я навіть не намагалася їх зупинити.

Я сміялася крізь ці сльози, притискаючи долоню до губ, ніби боялася, що цей момент зникне, якщо я зроблю зайвий рух.

Я досі не могла повірити у те, що вагітна. Ця думка звучала в голові знову і знову, і кожного разу серце стискалося від щастя ще сильніше.

Я піднялася і підійшла до дзеркала. Моє відображення дивилося на мене з широко розплющеними очима, в яких змішалося все — радість, хвилювання і трохи страху.

Я провела рукою по животу, і на губах з’явилася усмішка. Я не могла дочекатися, коли скажу про цю новину  Марку.

Час до вечора тягнувся нестерпно повільно. Я намагалася зайняти себе чимось, але кожна думка все одно поверталася до одного і того ж, і кілька разів я ловила себе на тому, що просто стою посеред кімнати і усміхаюся без причини.

Коли двері нарешті відчинилися, я майже одразу опинилася в коридорі. Першим в квартиру зайшов Макар. Він похвалився мені новою машинкою, яку вони з Марком купили по дорозі із садочка додому.
Я допомогла сину зняти курточку і він побіг до себе в кімнату.

— Привіт, — сказав Марк, усміхаючись. — Ти сьогодні якась…
Він не договорив, бо я не дала йому цього зробити.

Підійшла ближче, взяла його за руку і відчула, як серце знову починає битися швидше.
— У мене є для тебе новина, — тихо сказала я, дивлячись йому в очі.

Він одразу став серйознішим, ніби відчув, що це щось важливе.

— Щось сталося?

Я ледь помітно похитала головою і обережно вклала в його долоню один із тестів.
Він опустив на нього погляд.

Я бачила, як змінюється його вираз обличчя, як усвідомлення поступово доходить до нього, і в цей момент мені здалося, що я сама перестала дихати.

Марк схвильовпно поглянув на мене.

— Це… — його голос трохи зірвався. — Це правда?

Я кивнула, не в змозі стримати усмішки.

— Так, любий. У нас з тобою буде дитина.

І наступної миті Марк різко притягнув мене до себе, так міцно, що я ледь не втратила рівновагу, а потім підняв на руки і закружляв посеред коридору.

Я засміялася, обіймаючи його за плечі, відчуваючи, як усе всередині переповнюється теплом.

— Це чудово, кохана, — тихо сказав він, зупинившись і притулившись лобом до мого. — Олю…
У його голосі було стільки щастя, що у мене знову защеміло в грудях.

Я провела рукою по його щоці, вдивляючись у знайомі риси, які зараз здавалися ще ріднішими.

— Я теж неймовірно щаслива, — зізналася я. — Я зробила кілька тестів.

Він засміявся в погладивши мене по волоссю, поцілував. Але окрім щастя я побачила в його очах ту саму тінь, яка з’являлася іноді, коли він думав, що я не помічаю. Це був страх, який чоловік старанно намагався приховати. Але я знала його занадто добре. Він боявся за мене, бо пам'ятав про те, що сталось з моєю сестрою - близнючкою, Тамілою.

Я обережно торкнулася його обличчя, змушуючи подивитися на мене.

— Ти боїшся, Марку, —  сказала я.

Він на мить заплющив очі, ніби вирішуючи, чи варто заперечувати, але потім повільно видихнув.

— Я просто… — він затнувся, підбираючи слова. — Я не хочу тебе втратити.

Ці слова прозвучали настільки щиро, що у мене перехопило подих. Я обійняла його міцніше, притискаючись до нього всім тілом.

— Ти не втратиш, — прошепотіла я. — Все буде добре.

Він не відповів одразу, лише ще сильніше стиснув мене в обіймах, ніби намагався втримати.

— Я буду поруч, — тихо сказав він через кілька секунд. — Завжди.

Я посміхнулася, відчуваючи, як всередині розливається спокій.

— Я знаю.

Ми стояли так ще довго, не відпускаючи одне одного, і в цей момент я відчувала справжнє щастя. Те, яке було варте всього, що було до цього.