76 Марк

Я не одразу зрозумів, що ми вже їдемо, бо спочатку відчував лише біль у тілі, який не давав нормально зосередитися. Кожен поштовх машини віддавався в ребрах, але я намагався не звертати на це уваги, змушуючи себе думати про інше.

Найбільше я хвилювався зараз про свою дружину. Я не знав, що з нею і де вона зараз, і це не давало мені спокою. Найгірше було саме це відчуття невідомості, яке поступово накривало з головою і змушувало уявляти те, про що я не хотів навіть думати.

Мене не били і ні про що не запитували, але від цього не ставало легше. Коли машина зупинилася, дверцята відчинилися, і мене вивели назовні. Я спробував самостійно втриматися на ногах, хоча це було непросто.

Виявилося, що мене привезли до розкішного заміського будинку.
Мене провели всередину і завели в кімнату, де вже чекав чоловік. На вигляд йому було років п'ятдесят.

Він стояв біля столу і уважно дивився на мене.

— Хто ви такий? — запитав я, не відводячи погляду.

— Людина, яка допомогла тобі вибратися, — відповів він.

— Я не просив про допомогу.

Незнайомець ледь помітно усміхнувся, ніби очікував такої відповіді.

— Ти ні, — сказав він після короткої паузи. — Але була людина, якій це було потрібно.

Я нахмурився, не одразу зрозумівши, до чого він веде.

— Кого ви маєте на увазі? - здивовано запитав я.

Чоловік підійшов на кілька кроків ближче і подивився на мене уважніше.

— Про твою дружину.

Я на секунду завмер. Його слова не одразу дійшли до мене, але вже за мить я відчув, як всередині все напружилося.

— " Дружину"? Мою Олю?— перепитав я шоковано.

— Так, саме вона звернулася до мене по допомогу, — відповів чоловік.

Я дивився на нього, не вірячи власним вухам. Це звучало настільки несподівано, що я не одразу зміг це прийняти.

— Це неможливо, — сказав я. — Вона не могла знати, до кого звертатися...

— Виявилось, що могла, — відповів він. — Вона сказала, що бачила деякі матеріали з архіву свого батька і запам’ятала моє ім’я.

Я мовчав, намагаючись усвідомити його слова. Перед очима мимоволі з’явилися ті самі документи, які я дістав із схованки і Оля, яка була поруч зі мною у той момент. Я не надав цьому значення.
І, схоже, дарма. Я геть забув про її чудову зорову пам'ять.

—  Твоя дружина знайшла мене і пояснила ситуацію.

Схоже, що я дуже недооцінив свою дружину. Я весь цей час думав, що вона хвилювалась і чекала на моє повернення, а виявилося, що Оля робила все, щоб допомогти мені.

— Що вона вам пообіцяла? — запитав я.

— Те, що мені потрібно, —  відповів він. — Матеріали, якими мене колись шантажував її батько.

Почувши це, я кивнув. Це було логічно, але дуже небезпечно. Бо тепер йому стало відомо, що матеріали у нас.

— Де моя дружина зараз? — запитав я після короткої паузи.

— У безпеці, — відповів він. — Принаймні поки що.

Цього було достатньо, щоб я трохи заспокоївся, але разом із цим з’явилося інше відчуття.

Намагаючись врятувати мене, Оля втягнула себе у все це значно глибше, ніж я хотів. Я подивився на чоловіка перед собою.

— Чого ви хочете від мене?

Він не став ходити навколо.

— Те, що мені пообіцяли плюс деякі твої активи в якості подяки за допомогу.

Я затримав погляд на ньому, обдумуючи ситуацію. Мені не шкода було активів. Я готовий був віддати все, що завгодно, аби тільки ми з Олею були разом і в безпеці.

Але чи дотримується він свого слова і відпустить нас після того, як отримає те, що захоче? Оля сама сказала йому, що бачила його небезпечні секрети...