73 Марк

Свідомість поверталася різко, ніби мене виштовхнули з темряви силою. Я вдихнув повітря, але відразу ж пошкодував про це, бо різкий біль у голові накотив так, що перед очима знову все попливло.

Здавалося, ніби хтось стискав череп зсередини, не даючи зосередитися і нормально подумати. Я лежав на холодній підлозі, відчуваючи, як сирість просочується крізь одяг. Руки і ноги були все ще зв’язані, тіло ломило, а кожен рух віддавався болем, який тільки набирав силу.

Я намагався зібратися, змусити себе відкрити очі ширше, роздивитися навколо, але все виглядало розмитим і чужим і саме в цей момент я почув звук. Скрипнули двері і це одразу привернуло мою увагу.

Я спробував підняти голову, хоча це далося неймовірно важко, і перевів погляд у бік входу. Світло з коридору різко вдарило в очі, змушуючи примружитися.

У дверному проході з'явилась чиясь постать. Я не встиг нічого сказати чи навіть нормально роздивитися, як наступної миті мені в живіт влетів сильний удар. Повітря вибило з легень миттєво.

Біль пронизав усе тіло. Він був такий різкий, що на секунду я просто перестав відчувати щось інше. Я різко зігнувся, наскільки дозволяли зв’язані руки, і втиснувся плечем у холодну підлогу, намагаючись хоча б якось перетерпіти.

Дихання збилося. Я відкрив рот, але замість вдиху вирвався лише хрип. Світ перед очима потемнів, звузився до однієї точки, але я вперто тримався, не дозволяючи собі знову втратити свідомість.

Коли біль трохи відступив, я поглянув на покидька, що мене вдарив. Мені здалося, що я бачив його вперше або я просто не міг його впізнати через стан, в якому зараз перебував.

Обличчя розпливалося, контури були нечіткими. Я важко вдихнув, відчуваючи, як у грудях усе стискається, і змусив себе заговорити.

— Хто ти?.. Що тобі від мене треба?..

Я вдихнув повітря, збираючись із силами.

— Чому мене викрали?..

Замість відповіді мені прилетів ще один удар. І цього разу він здався мені сильнішим. Біль пройшовся по тілу хвилею, змушуючи м’язи напружитися до межі. Я зціпив зуби так сильно, що аж щелепа занила, але не дозволив собі закричати.

Я не хотів показувати, що мені боляче, не хотів дарувати йому таке задоволення. Я лише важко видихнув, стискаючи пальці в кулаки, наскільки дозволяли мотузки, і вперто підняв на нього погляд.

У цей момент двері знову відчинилися. Я навіть не одразу звернув увагу, настільки був зосереджений на тому, щоб триматися, але коли почув кроки, щось всередині напружилося ще сильніше.

Я перевів погляд до входу. І в наступну мить усе всередині завмерло. Я не одразу повірив у те, що бачу. На порозі стояла людина, яку я знав.