68 Оля

Минув тиждень. Сьогодні мене нарешті виписали з лікарні і Марк забрав мене додому. Коли наша машина зупинилася біля будинку, я відчула, як усередині все ніби відпустило і стало легше дихати.

Марк обережно допоміг мені вийти з авто, підтримуючи за талію, і ми пішли до входу в під'їзд. Коли ми увійшли в квартиру, я зняла кросівки і пройшла до вітальні. На столі стояла велика ваза з білими трояндами, які я дуже любила. Мені було дуже приємно, що Марк подбав про це. Він завжди думав про такі дрібниці і було дуже мило.

Я підійшла до вікна і на мить заплющила очі, насолоджуючись відчуттямтого, що я знову вдома. Марк підійшов ззаду і обійняв мене, дуже обережно, ніби я якась парцелянова лялька. Мені дуже подобалось відчувати його тепло і я мимоволі притулилася до нього сильніше.

— Нарешті ти вдома, Олю, — промовив він, торкнувшись губами до мого волосся.

Я повернулася обличчям до козаного і подивилася йому в очі. Марк виглядав втомленим. Під очима у нього залягли тіні, а між бровами пролягла зморшка, якої раніше не було. Цей тиждень дався йому важче, ніж мені.

— Марку, — почала я, проводячи пальцями по його щоці. — Я хочу, щоб ти мене вислухав.

Він мовчки кивнув, не відводячи погляду.

— Я кохаю тебе і я не збираюся тікати чи ховатися, коли стає важко. Навпаки. Я хочу бути поруч з тобою у всьому. Коли страшно, коли з’являються проблеми, коли ти сумніваєшся в собі — я буду тут. Ти можеш покластися на мене повністю. Я не слабка дівчинка, яку треба постійно захищати. Я  хочу пройти цей шлях разом з тобою.

Марк деякий час мовчав, дивлячись на мене. Його очі стали вологими, а щелепа напружилася, ніби він намагався стримати емоції. Наступної миті чоловік притягнув мене до себе і поцілував з такою ніжністю, що в мене перехопило подих.

— Ти навіть не уявляєш, що значать для мене твої слова, Олю.

— Ми вже стільки всього пережили разом, що мені вже нічого не страшно.

Марк  засміявся і притулився чолом до мого та міцніше обійняв мене.

— Ти моя сильна і смілива красуня і дуже щасливий, що ми разом.

Ми з Марком довго стояли, просто обіймаючись посеред вітальні. За вікном почало темніти. Вперше за довгий час я відчула, що можу дихати вільно і була спокійною.

Я знала , що попереду на нас з Марком чекало ще багато різних перепон і проблем, але я була готова пройти це все заради нашого спільного майбутнього. У цей момент ми були вдвох. І цього було достатньо для щастя.