62 Оля

Я прокинулась і побачила, що Марка не було поряд. Моє бідолашне серце різко стиснулося від страху і тривоги.

Невже це все було лише сном? Романтична вечеря, наша ніч, його обійми… Руки тремтіли, коли я озирнулася по кімнаті. На підлозі лежала його сорочка, на стільці — піджак, а на тумбочці — його годинник. Я полегшено видихнула. Це все був не сон.

На спинці стільця висіла його чорна футболка. Я не змогла встояти, бо вже давно мріяла одягнути його одяг, відчути його запах на собі.

Я встала з ліжка і одягнула на себе футболку Марка. Вона була велика, сягала мені майже до середини стегон, але обіймала так затишно і тепло, ніби сам Марк мене обіймав. Я притиснула тканину до обличчя і глибоко вдихнула його запах.

Посміхаючись, я вийшла з кімнати. У квартирі було тихо, але з кухні долинав приємний шум — дзенькіт посуду, шипіння олії на сковорідці. Я тихо підійшла і завмерла на порозі.

Марк стояв біля плити в домашніх спортивних штанах і світлій футболці. Навіть так, без дорогого костюма, він виглядав неймовірно. Волосся трохи розпатлане, а на обличчі — зосереджена, але щаслива посмішка.

На столі вже чекав сніданок. Почувши, що я зайшла на кухню, Марк обернувся, побачив мене і на мить завмер. Його погляд потеплів, став таким ніжним, що в мене підігнулися коліна.

— Доброго ранку, моя майбутня дружина, — промовив він, підходячи до мене.

Він обійняв мене за талію, притягнув до себе і поцілува. Я відповіла, обіймаючи його за шию.

Ми з Марком сіли за стіл. Я не могла перестати посміхатися. Усе здавалося таким правильним, таким справжнім.

Раптом Марк став серйознішим. Він взяв мою руку і подивився мені прямо в очі.

— Олю… Я не хочу більше чекати. Я майже втратив тебе і зрозумів: життя надто коротке. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Якнайшвидше. Найближчими днями. Хочу прожити з тобою все життя, ростити наших дітей, прокидатися разом щоранку… Ти вийдеш за мене?

Я на мить оніміла. Серце закалатало так сильно, що я майже не чула власних думок. Він хоче одружитися? Зі мною? Так швидко?

Але коли я подивилася в його очі — такі щирі, схвильовані, повні кохання — всі мої сумніви зникли.

— Так, — відповіла я, не роздумуючи жодної секунди. — Так, Марку. Я хочу бути твоєю дружиною. Хочу все життя бути поряд з тобою, народити тобі дітей і ніколи більше не розлучатися.

Марк широко посміхнувся, підвівся і знову закружляв мене на руках. Ми сміялися і були щасливі.

Після сніданку ми швидко зібралися. Сьогодні ми їдемо обирати обручки. Сьогодні все стає реальністю.

У машині Марк одразу притягнув мене до себе. Я притулилася до його плеча. Він гладив мене по волоссю і шепотів на вухо найніжніші компліменти:
— Ти така красива в моїй футболці… Я не можу надивитися. Скоро ти будеш носити моє прізвище… 

Мені було так тепло, спокійно і добре. Я думала, що нарешті все у нас чудово. Що життя нарешті подарувало нам шанс на щастя.

Але усе змінилося за одну секунду.

Водій різко напружився і майже закричав:
— Пане Поланський! Гальма не працюють!

Машина набирала швидкість. Попереду вже було перехрестя. Я шоковано вчепилася в Марка, притискаючись до нього всім тілом, ніби він міг захистити мене від усього на світі. Страх холодною хвилею прокотився у мене по спині.

— Марку… — прошепотіла я тремтячим голосом, ховаючи обличчя в його грудях.

Він міцно обійняв мене, прикриваючи собою.

— Тримайся, кохана. Я з тобою. Я поряд…