61 Марк

Я прокинувся першим. Сонце ледь пробивалося крізь щільні штори, заливаючи спальню м’яким золотистим світлом. І перше, що я побачив — Олю.

Вона спала, згорнувшись клубочком біля мене, поклавши голову мені на плече. Волосся розсипалося по подушці, а на губах застигла ледь помітна, спокійна посмішка. Моя Оля,  моя кохана дівчина і моя майбутня дружина.

Я лежав нерухомо, боячись зайвий раз поворухнутись, і просто милувався нею. Моє серце стискалося від такого щастя, що здавалося, воно зараз не витримає. Після всього, через що ми пройшли — через біль, страх, розлуку — вона нарешті тут. Вона поряд і довіряє мені. Кохає мене...

Я хотів прожити з цією прекрасною дівчиною все життч. Кожного ранку бачити її такою, а кожну ніч засинати, тримаючи її в обіймах.

Обережно, намагаючись не розбудити, я витягнув руку з-під її голови і тихо піднявся. Оля тільки мрійливо зітхнула уві сні і перевернулася на інший бік. Я посміхнувся, накинув халат і вийшов з кімнати.

Я швидко прийняв душ, а потім пішов на кухню. Я завжди був людиною дії. Якщо знав, чого хочу — йшов і брав, не роздумуючи і не вагаючись. А зараз я знав точно: я хочу Олю. Хочу прожити з нею все своє життя. Я не хотів і міг більше чекати.

Я приготував її улюблений сніданок: омлет зі свіжими овочами, тости з авокадо, фрукти і капучино з корицею — саме так, як вона любила. Аромат кави вже наповнив усю квартиру, коли я почув м’які кроки у себе за спиною.

— Марку… — почувся сонний, здивований голос Олі.

Я обернувся і побачив, що Оля стояла у дверях у моїй футболці, яка сягала їй майже до колін, і розгублено посміхалася. Її волосся було розпатлане, очі ще сонні, але для мене зараз вона була найпрекраснішою жінкою на світі.

— Доброго ранку, кохана. Сніданок вже майже готовий,— я підійшов, обійняв її за талію і ніжно поцілував. З усім теплом, яке переповнювало мене.

— Ти все це зробив… для мене? — Оля озирнулася на стіл і знову подивилася на мене, і в її очах було стільки щастя і тепла, що мені на мить перехопило подих.

— Для нас, — поправив я і поцілував її ще раз.

Ми з Олею сіли за стіл. Я не міг відвести від неї погляду. Кожна її посмішка, кожен рух — все здавалося мені справжнім дивом.

— Олю, — почав я серйозно, взявши її за руку. — Я не хочу більше чекати. Я майже втратив тебе і зрозумів головне: життя надто коротке, щоб відкладати щастя. Я хочу бути з тобою кожен день. Хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Якнайшвидше. Найближчими днями. Ти… згодна?

Дівчина на мить завмерла, а потім її очі засяяли і вона посміхнулась.

— Так, — відповіла вона. — Я відчуваю те саме, Марку. Я хочу бути з тобою.

Я не стримався і підвівся, обійняв її і закружляв по кухні, як маленьку. Ми обоє сміялися, як діти. Це був найкращий і найщасливіший ранок у моєму житті.

Після сніданку ми швидко зібралися. Я вже зателефонував своєму асистенту, щоб він організував зустріч з ювеліром. Сьогодні ми оберемо обручки. Сьогодні все почнеться по-новому.

На парковці нас уже чекав мій водій. Я допоміг Олі сісти в машину, сів поруч і відразу притягнув її до себе. Оля із задоволенням притулилася до мого плеча.

— Ти найкраща жінка на світі, — шепотів я їй на вухо, цілуючи скроню. — І скоро ти будеш моєю дружиною. Я найщасливіший чоловік.

Вона посміхнулася і підняла голову, щоб поцілувати мене. Машина плавно рушила. Ми їхали вулицями Києва, тримаючись за руки, і я думав, що все нарешті налагодилося. Що тепер попереду тільки щастя і був надзвичайно радий.

Аж раптом водій різко випрямився і схопився за кермо сильніше.
— Пане Поланський... — голос його став напруженим і панічним. — Гальма… Гальма не працюють!
Моє серце зупинилося на мить.

— Що?! — я різко нахилився вперед.

— Гальма відмовили! Я не можу загальмувати!

Машина продовжувала набирати швидкість на спуску. Попереду вже виднілось перехрестя і червоне світло.

Оля міцно стиснула мою руку. Я обійняв її сильніше, намагаючись захистити своїм тілом.

— Тримайся! — крикнув я.