60 Оля

Свічки на столі вже майже догоріли, залишивши після себе м’яке золотисте світло. Марк сидів навпроти мене, не випускаючи моєї руки. Його великий палець ніжно погладжував мою шкіру, і від цього простого доторку по тілу розливалося приємне тепло.

Я не хотіла, щоб цей вечір закінчувався. Після всього, що сталося, мені було страшно залишатися наодинці. Мені був потрібен Марк, його присутність, його тепло, його спокій. І я нарешті наважилась сказати це вголос.

— Марку… — тихо промовила я, дивлячись йому прямо в очі. — Я не хочу сьогодні лишатися сама. Залишся зі мною.

Він трохи напружився, але погляд став ще м’якшим.

— Олю, я можу просто обіймати тебе всю ніч. Нічого більше. Я чекатиму, скільки потрібно.

Я легенько посміхнулася і стиснула його пальці.

— Я хочу бути ближче до тебе. По-справжньому. Я готова до цього, Марку. Якщо ти теж цього хочеш.

На мить у його очах з’явилося здивування, а потім — така тепла, глибока ніжність, що в мене защеміло в грудях.

Марк підвівся, обійняв мене за талію і поцілував — повільно, трепетно, ніби боявся злякати. Цей поцілунок був повний любові і ніжності. Марк підхопив мене на руки і поніс до спальні, не відриваючись від моїх губ.

У кімнаті горів лише маленький нічник. Він обережно поклав мене на ліжко і ліг поруч, притягнувши до себе. Його обійми були сильними і водночас такими ніжними, що я почувалася в безпеці, як ніколи раніше.

Ми цілувалися довго, повільно, ніби намагаючись запам’ятати кожен момент. Його руки гладили мою спину, плечі, волосся. Я ховала обличчя в його шиї, вдихаючи такий знайомий і рідний запах, який тепер став для мене домом.

— Я так довго чекав цього, — прошепотів Марк, цілуючи мене в скроню. — Чекав, коли ти сама захочеш бути ближче.

— Я тут, — відповіла я, притискаючись сильніше. — І я нікуди не піду.

Ми лежали, сплітаючись руками і ногами, слухаючи, як б’ються наші серця. Іноді він щось ніжно шепотів мені на вухо — про те, як сильно мене любить, як боїться знову мене втратити, як хоче проводити зі мною кожну ніч і кожен день.

Я відповідала поцілунками і тихими словами, які йшли просто з душі. Ця ніч була не про пристрасть, а про довгоочікувану близькість. Про тепло двох людей, які нарешті знайшли одине одного після довгого і важкого шляху.

Ми з Марком не спали майже до ранку. Просто обіймалися, розмовляли пошепки і часом сміялися, коли хтось із нас згадував якусь милу дурницю.

Коли я нарешті почала засинати, Марк міцніше пригорнув мене до себе і поцілував у маківку.

— Тепер ти моя назавжди, Олю, — прошепотів він. — І я — твій.

— Назавжди, — відповіла я, посміхаючись у його груди.

І вперше за дуже довгий час я заснула спокійно і щасливо. У його теплих, надійних обіймах.