46 Оля

Я майже не пам’ятала, як вибігла з під’їзду, бо в той момент єдиним бажанням було якнайшвидше опинитися подалі від цієї квартири, від цих стін і від усього, що ще кілька хвилин тому здавалося моїм життям.

Холодне повітря вдарило в обличчя, але не принесло полегшення. Усередині все було ніби спустошене, і я лише механічно йшла вперед, не звертаючи уваги на дорогу і людей навколо.

Мені здавалося, що я втратила щось важливе і вже ніколи не зможу це повернути. Перед очима знову і знову виникала та сцена, яку я побачила в кімнаті.

Марк і дівчина, що була схожа на мене настільки, що це лякало. Його погляд, його дотики, його ніжність, які ще недавно належали мені, тепер належали для іншої. Для моєї сестри - близнючки, яку я тепер ненавиділа всім серцем.

Від цього в грудях наростав біль, який було важко витримати. Я намагалася дихати глибше, але кожен вдих давався зусиллям, ніби повітря стало занадто важким.

Я зупинилася посеред вулиці і заплющила очі, сподіваючись, що це допоможе зібратися, але спогади тільки стали яскравішими. Мені хотілося повернутися назад і почути пояснення, почути хоч щось, що могло б змінити те, що я побачила, але водночас я розуміла, що не готова знову переступити поріг тієї квартири, де ще кілька днів назад була щаслива.

Я повільно видихнула і змусила себе заспокоїтися. Десь глибоко всередині, крізь біль і розпач, почала пробиватися інша думка, яка не давала мені спокою.

Усе, що сталося, виглядало занадто дивно, щоб бути випадковістю. Мене викрали, тримали в підвалі, а потім раптово відпустили, повернувши всі речі, ніби нічого й не сталося. І це все відбулося саме в той момент, коли я могла повернутися додому і побачити те, що побачила.

Я відкрила очі і повільно озирнулася навколо. Мої думки  починали складатися в тривожну картину.
Я чудово розуміла, що все це не було випадковістю.

Кожен крок виглядав продуманим. Я відчула, як по спині пробіг холод, і серце забилося швидше. Ім’я сестри виникло в голові само собою. Яка ж ця Таміла підла і підступна зміюка.

Вона знала про мене все. Вона могла відтворити мої звички, мої рухи, навіть мою манеру говорити. І якщо вона справді вирішила зайняти моє місце, то для цього їй було достатньо лише одного — усунути мене хоча б на деякий час.

Я стиснула пальці в кулаки, відчуваючи, як тремтіння проходить по всьому тілу. Ця клята гадина хотіла, щоб я побачила її в обіймах Марка.

Таміла хотіла, щоб я повернулася саме тоді, коли Марк буде з нею. Ця думка була настільки болючою, що на очі знову навернулися сльози, але тепер я намагалася їх стримати.

Найважче було усвідомлювати інше. Марк нічого не знав про моє викрадення і жив з нею, думаючи, що то я.

Я згадала його обличчя в ту мить, коли він побачив мене. У його погляді була розгубленість, яка не виглядала награною. Він не розумів, що відбувається, так само, як і я. Але це не змінювало того, що я побачила. Він був з нею... Ці двоє проводили дні та ночі разом і були аж надто близькі. Він торкався її, дивився на неї, довіряв їй, вважаючи її мною.

Я заплющила очі і на секунду затримала подих, намагаючись прийняти цю правду, яка розривала мене зсередини.

Сльози повільно скотилися по щоках, але цього разу я не дозволила собі зупинитися. Зараз було важливо не втратити себе остаточно і не зламатись.

Я повільно витерла обличчя і випрямилася, відчуваючи, як усередині, поряд із болем, з’являється щось інше. Виникли рішучість і впевненість у собі.

Я не могла дозволити Тамілі зруйнувати моє життя і забрати все, що для мене важливе. Вона зайшла надто далеко, і якщо я зараз просто здамся, то втрачено буде вже все.

Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти серце, і повільно рушила вперед, вже усвідомлюючи кожен свій крок.

Я ще не знала, що саме буду робити далі, але була впевнена в одному. Я не зламають.