42 Таміла

Два дні пролетіли так швидко, що я сама не одразу це усвідомила. Вони були наповнені тим, про що я мріяла роками, і тепер, коли це стало реальністю, я не збиралася втрачати жодної миті.

Я навчилася поводитися як Оля настільки точно, що інколи навіть сама ловила себе на думці, що майже не відчуваю різниці. Кожен рух, кожне слово, кожен погляд були продумані й відтворені до дрібниць.

Марк нічого не помічав, і це тішило мене більше, ніж я могла собі уявити. Він дивився на мене з тією самою ніжністю, яка раніше дратувала мене до глибини душі, а тепер стала моєю перемогою.

Його руки торкалися мене так природно, ніби я справді була тією, за кого себе видавала. І кожного разу, коли це відбувалося, я відчувала солодке задоволення від того, наскільки легко вдалося обдурити його.
Але з кожною годиною цього було замало.

Мені вже не вистачало просто бути поруч із Марком. Я хотіла більшого. Хотіла побачити, як руйнується впевненість моєї сестри, як вона втрачає все, що вважала своїм.

Ця думка з’явилася раптово, але відразу здалася мені ідеальною. Я не хотіла, щоб Оля просто зникла з нашого життя. Це було б занадто легко для неї. Вона повинна була побачити все на власні очі, відчути той біль, який я носила в собі роками.

Саме тому я зателефонувала своїм людям і наказала дещо зробити. Вони повинні були повернути їй сумку, телефон і ключі. Ніби нічого й не сталося. Ніби це була лише страшна помилка, яка раптово завершилася.

А потім привезти її назад на парковку, де раніше її схопили. Я чітко пояснила, коли саме це має статися. Рано-вранці, коли місто ще тільки прокидалося, а Марк був удома.

Я хотіла, щоб усе відбулося ідеально. Коли я поклала телефон, на моїх губах з’явилася повільна усмішка. Уявлення про те, що Оля побачить, як її місце вже зайняте, приносило мені майже фізичне задоволення.
Ця наївна дурепа  була впевнена, що Марк належить лише їй.

Сьогодні вона зрозуміє, наскільки це було ілюзією. Наступного ранку я прокинулася раніше за Марка. У квартирі панувала тиша, наповнена м’яким світлом, що просочувалося крізь штори. Я лежала поруч із ним і кілька секунд просто дивилася на його обличчя, насолоджуючись цим моментом.

Сьогодні все мало стати ще цікавішим. Я знала, коли саме її привезуть. Знала, коли вона підніметься до квартири.

І знала, що двері вона відкриє своїм ключем. Я обережно посунулася ближче до Марка і провела пальцями по його плечу. Він тихо ворухнувся і розплющив очі, ще не до кінця прокинувшись.

— Олю… — тихо промовив він, дивлячись на мене з легкою усмішкою.

Я відповіла йому таким самим теплим поглядом, відчуваючи, як усередині піднімається хвиля задоволення від цього звертання.

Він навіть не сумнівався. Я нахилилася ближче і торкнулася його губ, повільно, ніби даючи йому час остаточно прокинутися і відчути цей момент. Його руки одразу лягли мені на талію, притягуючи ближче, і я дозволила собі розслабитися в цих обіймах, хоча насправді контролювала кожен свій рух.

Усе мало виглядати природно і правильно. Саме так, як це робила б вона.
Я відчувала, як він відповідає мені, як у його рухах з’являється знайома ніжність, і на мить навіть заплющила очі, насолоджуючись цим.

Але в голові постійно звучала інша думка. Вона вже близько. Я ледь стримала усмішку і ще сильніше притиснулася до Марка, дозволяючи цьому моменту виглядати максимально відверто і беззахисно.

Його рука ковзнула по моїй спині, і я тихо видихнула, схиляючись ближче до нього. Кожна секунда була розрахована.

Кожен рух мав значення. Я уявляла, як відчиняються двері. Як Оля заходить у квартиру, ще не розуміючи, що саме її чекає.

Як вона робить кілька кроків і завмирає, побачивши нас. Ця картина була настільки яскравою, що мені довелося зусиллям волі не видати себе.

Я провела рукою по волоссю Марка, дивлячись на нього так, ніби в цьому погляді було все моє життя.
І в цей самий момент я почула ледь вловимий звук. Двері відчинилися тихо, але для мене цей звук пролунав голосніше за будь-який крик.

Я відчула, як по тілу пробігло приємна напруга. Все відбувалося саме так, як я задумала. Я не озирнулася, не зупинилася.

Лише ще ближче притиснулася до Марка, ніби нічого в цьому світі не мало значення, окрім нього.
Але всередині я вже святкувала свою перемогу, знаючи, що зараз, у цю саму мить, моя сестра стоїть і дивиться на те, як руйнується її життя.