39 Марк

Після вечері ми з Олею ще довго сиділи на кухні. Я розповідав їй про свої справи на роботі, а вона слухала мене уважніше, ніж зазвичай.

 Іноді дівчина ставила мені якісь запитання і дивилась на мене так, ніби намагалась запам'ятати кожне моє слово.

В якийсь момент я звернув увагу на те, що Оля не пила свій чай і не їла солодощі, як це було зазвичай.

Вона лише повільно крутила чашку з чаєм в руках і дивилася на мене з легкою, загадковою посмішкою.

- Олю, щось не так? - запитав я, коли, впіймав її погляд на собі.

Дівчина заперечливо похитала головою і тихо відповіла, що все добре. Після цього вона підвелася з-за столу і підійшла ближче до мене. 

Я здивовано підняв очі, бо зазвичай вона була стриманішою у своїх почуттях і поведінці.

Оля зупинилась поруч і обережно торкнулася моєї руки. У цьому її жесті було щось нове, але водночас знайоме, ніби вона просто нарешті наважилася зробити те, про що давно думала.

- Марку, - тихо промовила вона.

Я підвівся зі свого стільця, опинившись майже впритул до дівчини. Її погляд був спокійним, але в ньому з'явилося тепло, яке я раніше бачив лише зрідка.

Між нами з Олею запала тиша, наповнена якимось дивним хвилюванням.

Я вде давно відчував те, що між нами існувала невидима межа, яку Оля не наважувалася переступити.

Я ніколи не тиснув на неї і терпляче чекав, бо знав, що для неї це дуже важливо.

Саме тому я надзвичайно здивувався, коли вона сама зробила крок мені назустріч. Оля обійняла мене за плечі і притиснулася ближче. 

Я відчув тепло її тіла і мимоволі провів рукою по її спині. 

- Марку, я багато думала і зрозуміла, що більше не хочу нічого боятися, - тихо промовила дівчина.

Кілька секунд я дивився на неї, намагаючись усвідомити те, що вона щойно сказала. Для мене вони значили дуже багато і я вже давно мріяв їх почути.

- Ти впевнена, Олю? - запитав я, дивлячись їй в очі.

Вона поглянула на мене і кивнула. В її погляді була рішучість, яку я не міг не помітити.

Я обережно притягнув її ближче, боячись зруйнувати цей момент якимось необережним рухом.

Оля не відступила. Навпаки, вона лише міцніше обійняла мене. У ту мить я відчув щастя, якого давно не відчував, бо вже надто довго чекав цього моменту.

Я багато разів уявляв собі те, що колись настане час, коли Оля сама зробить цей крок і довіриться мені повністю. 

 Але я ніколи не думав про те, що це станеться так несподівано. Ми з Олею мовчки пішли до її кімнати. У тиші наші кроки здавалися надто гучними, і від цього моє серце билося ще швидше.

Оля зупинилася біля ліжка і повернулася до мене. Я побачив у її очах легке хвилювання, але поруч із ним була і рішучість.

Я обережно взяв її за руку. 

- Якщо ти передумаєш, ми можемо зупинитись будь - якої миті, - тихо сказав я.

Вона лише заперечливо похитала головою і провела пальцями по моїй долоні.

- Я не передумаю, Марку, - впевнено відповіла дівчина.

Я обійняв Олю, відчуваючи, як вона притискається до мене ближче. У цьому русі було стільки тепла і довіри, що всі сумніви поступово відступили.

Цієї ночі мені здалося, що між нами з Олею нарешті зникла остання перепона. Я був щасливий, думаючи про те, що Оля нарешті вирішила довіритися мені повністю і відкрити нову сторінку нашого спільного життя.