38 Марк

Коли я повернувся додому, надворі вже починало сутеніти. День видався довгим і виснажливим, тому дорогою я думав лише про те, що нарешті зможу трохи перепочити.

Я відімкнув двері і зайшов в квартиру, залишивши ключі на тумбі біля стіни. У коридорі було тепло і тихо, а з кухні долинав приємний запах вечері.

Оля з'явилася майже одразу, ніби чекала на мій прихід.

- Ти вже вдома, Марку. Я якраз закінчила готувати. Вечеря вже готова, - сказала вона з легкою усмішкою.

Я усміхнувся у відповідь і нахилився, щоб поцілувати її в щоку. Оля на мить завмерла, але вже наступної секунди обійняла мене так, як робила це раніше. Можливо, що мені просто щось здалося.

Я зняв піджак, помив руки, а потім разом з Олею пройшов на кухню.

Стіл уже був накритий. Все виглядало звично і затишно, як у будь - який вечір, але мені чомусь було неспокійно на душі.

Оля сіла навпроти мене і почала розкладати вечерю по тарілках. Вона говорила про щось буденне, розповідала про якісь дрібниці і про те, як пройшов її день.

Я слухав її, відчуваючи те, як напруга після роботи поступово відступає.

І все ж у якийсь момент у мене винико якесь дивне відчуття. Ніби щось було трохи інакше.

Я подивився на дівчину уважніше, намагаючись зрозуміти, що саме мене насторожило, але переді мною сиділа моя Оля. З тим самим поглядом, тією ж усмішкою і знайомими, звичними рухами.

Я зробив ковток чаю, відчуваючи, як тепло розливається по тілу.

- У тебе щось сталося, Марку? Ти сьогодні мовчазніший, ніж зазвичай, - сказала Оля і  підняла на мене очі.

- Все добре. Не хвилюйся, Олю... Просто день був важкий, - відповів я, важко зітхнувши.

Дівчина кивнула і трохи усміхнулася, ніби зрозуміла мене без зайвих слів. Я знову подивився на неї, і раптом згадав одну дрібницю.

Коли я приходив додому з роботи, Оля завжди питала, чи не хочу я  кави. Це була її звичка, хоч вона і знала про те, що вечером я зазвичай п'ю чай. Сьогодні вона цього не запитала.

Я ледь помітно всміхнувся сам до себе. Напевно, вона просто забула. Таке могло трапитись з кожним.

Я відкинувся на спинку стільця і ще раз поглянув на неї.  Помітивши це, дівчина мені мило посміхнулась.

Все в цьому вечорі виглядало абсолютно звичним. І все ж десь глибоко всередині мене залишилося тихе відчуття, яке я не міг пояснити.

Наче в добре знайомій картині з'явилася якась маленька деталь, що стояла не на своєму місці.

Я не знав, що саме це було. Але чомусь був упевнений в тому, що рано чи пізно обов'язково це зрозумію.