26 Марк

Вийшовши із ресторану, я сів в своє авто. Деякий час я просто сидів, намагаючись заспокоїтись, щоб спокійно все обдумати. 

Мені потрібно було розповісти Олі про свою зустріч з Тамілою, бо ми з нею пообіцяли одне одному, що не будемо більше нічого не приховувати.

Зустріч з цією падлюкою викликала у мене всі ті спогади, які я намагався стерти із своєї пам'яті.

Я ненавидів Тамілу так сильно, що хотів, аби вона зникла назавжди і нічого не міг з цим зробити.

Вона присмокталась до мене, наче клята п'явка і псувала не лише моє життя, а й життя моїх рідних і близьких людей.

Трохи заспокоївшись, я поглянув на годинник. Треба було їхати додому, щоб встигнути зробити все те, що ми з Олею запланували.

Згадавши про Олю і те, що Таміла сьогодні говорила про неї, я стис кулаки. Красномовно вилаявшись, я поїхав додому.

Щойно я увійшов в квартиру, як в коридорі з'явилась Ольга. Така мила, світла, домашня. Вона посміхнулась і запитала, чи буду я обідати.

Спершу я навіть розгубився, бо  забув  про те, коли у мене хтось запитував про подібне.

Всі ті три роки, що Таміла жила в моєму домі, я майже не бував там, бо не хотів її бачити.

Останні місяці, коли Ольга переїхала жити до мене, я робив так само, бо не міг, не хотів її бачити.

Таміла примудрилась перетворити мій власний дім на місце, в якому я не хотів більше знаходитись.

Відчуття, коли мене вдома хтось чекає і зустрічає з радістю - це для мене щось нове.

Оля сказала, що зварила червоний борщ і щоб я мив руки, бо ми зараз будемо обідати.

Це було так просто і ніби буденно, але точно не для мене.

Зайшовши на кухню, я побачив, що Оля вже встигла накрити на стіл.

Вона виглядала дуже схвильованою. Мені хотілось обійняти її, заспокоїти і сказати, що все чудово, але я не міг вимовити і слова, бо відчував, ніби мені стисло горло від хвилювання і надлишку емоцій.

Я сів за стіл, намагаючись виглядати спокійним, ніби нічого незвичного щойно не сталося.

- Олю, це найсмачніший борщ в цілому світі, - щиро сказав я, скоштувавши його.

Бо  для мене це було саме так. Смачнішої страви я ще не їв.

- Серйозно, Марку? Тобі справді подобається? - Запитала дівчина, псміхаючись.

- Мені  неймовірно подобається.

- Я рада... Відверто кажучи, Марку, я дуже хвилювалась, бо знала, що ти звик до вишуканих  ресторанних страв і все таке...

- Олю, твоя страва мені значно смачніша за будь - які ресторанні, - чесно промовив я.

Я з великим задоволенням з'їв все все і попросив добавки.

Це був чудовий момент і я дуже не хотів псувати його, розповідаючи про мою зустріч з тією змією, Тамілою.

Тому я вирішив , що не станеться нічого страшного, якщо я розкажу про все це трохи пізніше.