17 Марк

Коли Оля лягла поруч зі мною на ліжку, я не стримався і обійняв її. Поряд з цією тендітною, ніжною крсунею я почувався дуже комфортно і спокійно.

Я був надто легковажним і безпечним і через це Оля постраждала і дуже злякалась.

Моїй службі охорони досі не вдалося встановити, хто стояв за тим клятим вибухом. Це міг бути, як хтось із моїх численних конкурентів, так і Таміла.

Я і не зчувся, як провалився в сон. Так міцно і спокійно я вже давно не спав.

Через три дні нас з Оьгою виписали із лікарні. Весь цей час я був поряд з нею і мені це дуже сподобались.

- Марку, ти не забув про те, що обіцяв мені кілька днів назад? - Запитала Ольга, хитро посміхнувшись, коли ми увійшли в дім.

- Як я міг забутись про власну обіцянку? - Сміючись, відповів я.

- Хто тебе знає, Поланський? - промовила Оля, посміхнувшись.

За цей час, що ми провели разом з нею в лікарняній палаті, ми встигли добряче зблизитись і більше дізнатись одне про одного.

Я тепер знав про те, що моя дружина обожнювала різноманітні солодощі і турецькі серіали про кохання.

- Сьогодні я приготую тобі незабутню вечерю, - пообіцяв я, підморгнувши дівчині.

Не минуло і кількох хвилин з того часу, як вона увійшла в свою кімнату, як я почув її крик.

Заскочивши туди, я спершу не помітив Ольги, а потім я зазирнув у гардеробну, двері в яку були відчинені, і побачив дівчину там.

- Олю, що сталося? - Стурбовано запитав я.

- Марку, хтось порізав увесь мій одяг, - злякано і розгублено промовила Ольга, вказуючи мені на купи різнокольорових клаптиків, що лежали на підлозі гардеробної.

Дідько! Та що ж це робиться?! Тільки цього ще нам не вистачало для повного щастя! Я ж наказав змінити всю прислугу, будинок знаходиться під цілодобовою охороною, але все ж хтось примудрився дістатись в кімнату моєї дружини... А якби там була Оля? Від думки про це у мене стислося серце.

Логічне пояснення цьому було тільки одне і воно мені зовсім мені не подобалось. Хтось із тих людей, яким я довіряв, працював проти мене.

Швидше за все це був хтось із моєї охорони. Також він цілком міг мати доступ до моєї автівки і влаштувати той клятий вибух.

Трясця! Але ж там працювалилише надійні люди, перевірені роками... Я їм всім довіряв... Але, схоже, що саме серед них і заховався зрадник.

Я не мав жодного уявлення про те, хто саме з них міг бути кротом, бо всіх давно знав і давно звик  їх вважати своїми людьми.

Звісно, що це міг бути і хтось сторонній, але це було дуже малоймовірно.

Оля виглядала розгубленою та наляканою і я обійняв  її, щоб заспокоїти.

- Не бійся, Олю. Все буде дбре. Сьогодні ми переїдемо в мою нову квартиру. Думаю, що там нам буде безпечніше і спокійніше.

- Це добре, бо я вже боюсь залишатись в цій кімнаті. Спершу той дурний щоденник, а тепер ще й це... Марку, якщо це все влаштувала Таміла, то вона зовсім ненормальна.

- Я і сам не хочу, щоб ти тут залишалась, Олю, - промовив я, погладивши дівчину по волоссі і поцілувавши її в скроню.

- Тоді поїхали звідси, - попросила дружина.

Дідько! Що я за дурень такий! Чим я думав?! Навіщо я втягнув Ольгу у все це?!