16 Оля

Почувши, що Поланський таки звільнить свою нахабну та безсоромну секретарку, я трохи заспокоїлась.

Нам з Марком принесли в палату обід.

- Олю, давай щось перекусимо, -  запропонував мені Марк Поланський.

- Чесно кажучи, у мене зовсім немає апетиту, - зітхнувши, відповіла я.

- Я розумію це, Олю. Але ми маємо добре їсти і гарно відпочивати, щоб швидше відновитись. Будь хорошою дівчинкою і трохи поїж. А коли нас випишуть з лікарні і ми повернемось додому, я сам приготую тобі щось смачненьке, - сказав Марк.

- Невже Марк Поланський вміє готувати їсти? - Здивовано запитала я, сідаючи в ліжку.

- Вміє, але це страшна таємниця. Тому нікому про це не розповідай, Олю, - сказавши це, Марк дав мені тарілку з їжею.

- Я обіцяю мовчати, але ти, Марку, не забудь про свою обіцянку.

- Не забуду, - віповів Поланський, підморгнувши мені.

Після того, як ми з Марком поїли, я лягла спати, а він продовжив працювати за ноутбуком.

Дивлячись на цього вродливого і сильного чоловіка, я відчула себе щасливою.

Мені було надзвичайно приємно те, що  Марк так піклувався про мене. Але я дуже хвилювалась через ту ситуацію, в якій ми з ним зараз опинились.

Хтось намагався нашкодити Марку і створити йому проблеми. Спершу мені підкинули те фото і фальшивий щоденник, в якому Поланського виставляли справжнім чудовиськом.

Враховуючи те, що той бісів щоденник був написаний почерком Таміли, це означало, що саме вона стояла за тими двома випадками.

Але я зовсім не розуміла того, навіщо вона робила все це. Хотіла мене налякати і налаштувати проти Марка?

Що вона від цього планувала отримати?  Мені було дуже цікаво, чи знала Таміла про те, що ми з нею сестри - близнючки.

Якщо за цими випадками точно стояла перша дружина Марка Поланського, то хто влаштував вибух його машини?

Це теж Таміла постаралась? Але навіщо? Хотіла налякати його? А якщо це не вона, то хто міг наважитись на подібне?

Цілком можливо, що у Марка Поланського і без Таміли вистачало ворогів. Він міг нажити їх, заробляючи свої мільйони.

 З цими роздумами я і заснула. Прокинувшись, я побачила, що Марк ще спав.

Обережно вставши з ліжка і намагаючись не шуміти, я підійшла до свого фіктивного чоловіка.

Марк виглядав таким спокійним і гарним, що я так і зависла, милуючись ним.

- Олю, щось трапилось? - Схвильовано запитав Марк, коли я спробувала поправити йому ковдру.

- Ні... - Розгублено відповіла я, засоромившись.

- Тоді чому ти встала? - Поцікавився Поланський, сівши в ліжку.

- Я... Я просто хотіла поглянути, як ти... - Проблеяла я, відчуваючи себе справжньою злодійкою, яку впіймали на місці злочину.

- Лягай поруч зі мною, - посміхнувшись, відповів Марк, відсовуючись.

- А так можна? Це ж лікарня...

- Думаю, що можна, - відповів Поланський, усміхнувшись.

Коли я вмостилась на ліжку поряд з Марком, він обійняв мене.

Моє серце так закалатало від хвилювання, що здавалось ніби воно хотіло вискочити із грудей і кудись драпанути.

Трясця! І що я роблю?! Що Марк про мене подумає?