15 Марк

Мене дуже здивувало, що Ольга запитала  про те, як звати мою секретарку саме сьогодні, коли та приходила сюди.

Я не вірив в подібні збіги. Крім того, Оля виглядала стривоженою і засмученою.

- Олю, чому ти запитала мене про секретарку? - Поцікавився я, сівши поряд з нею на ліжко.

- Просто так... Стало цікаво... - Нерішуче відповіла дівина і відвела погляд.

- Ми ж з тобою домовились про те, що будемо розповідати одне одному  про все, що нас турбує і непокоїть... Зізнавайся, що сталось, - сказав я, взявши її за руку.

- Я прокинулась трохи раніше і випадково підслухала твою розмову з якоюсь Анжелою... З почутого я зрозуміла, що ти  спілкувався зі своєю коханкою... Мені стало цікаво, яка вона... Хто вона така? Оскільки ти постійно пропадаєш на роботі, то цілком логічно, що вона могла бути твоєю секретаркою. От я і вирішила це перевірити....

- Яка ж ти мала хитрунка... Ще й шпигунка. Олю, якщо ти чула нашу з Анжелою розмову, то знаєш про те, що я розірвав з нею стосунки, - посміхнувшись, сказав я.

- Але ж та дівка, схоже, з цим незгодна... - Надувши губки, промовила Оля.

Моя дружина зараз виглядала такою милою і кумедною, що я не зміг стримати посмішки.

А ще я бачив, що Оля ревнувала мене, хоч і намагалась це приховати. 

- Якщо я звільню Анжелу, ти будеш задоволена, Олю? - Запитав я, уважно спостерігаючи за дівчиною.

- Цілком можливо... 

- Ти ревнуєш? - Поцікавився я у дівчини.

- Звісно, що ні. З якого б це дива я ревнувала? Твої походеньки, Марку, взагалі мене не цікавлять, - відповіла Ольга, гордо задерши свого кирпатого носика.

- Ну, якщо ти не ревнуєш, то Анжелу можна і не звільняти... Спеціаліст вона хороший...  - Промовив я, намагаючись виглядати серйозно і не розсміятися.

- Я хочу, щоб ти її звільнив, Марку... - Відразу пожвавилась Ольга.

- Чому?

- Вона мені не подобається...

- Так ти ж її ще жодного разу не бачила, Олю, - промовив я, закусивши нижню губу, щоб не розсміятися.

- І що? Одне те, що у неї був роман із шефом - це вже говорить про її непрофесійність. Аще вона нахабна, набридлива і голос у неї неприємний, - видала Оля.

- Добре... Ти мене вмовила, Олю... Я її звільню, - сміючись, промовив я і обережно обійняв дівчину.

- А коли ти її звільниш? - Поцікавилась моя дружина.

- Як тільки знайду їй заміну...

- А раніше можна? - Невдоволено запитала Оля.

- Ти дуже цього хочеш?

- Так.

- Тоді я щось вигадаю. Головне, щоб ти не хвилювалась.

- Так, лікар казав, що мені потрібен в першу чергу спокій, - посміхнувшись, промовила Оля.

- А мені здається, що він казав, що тобі потрібні спокій і турбота, - сказав я, погладивши дівчину по щоці.

- Турбота мені не завадить, - усміхнувшись, відповіла Оля.