14 Оля

Відкривши очі, я зрозуміла,що знаходжусь в якійсь незнайомій кімнаті. Останнім, що я пам'ятала, було те, як я впала, а Марк накрив мене собою.

- Ти прокинулась... Як ти почуваєшся, Олю? - Почувся поруч знайомий голос Марка Поланського.

Повернувши голову, я побачила його. Мій фіктивний чоловік сидів на стільці поряд з моїм ліжком.

Він був в спортивному костюмі. На лобі у нього красувався пластир. Поланський виглядав стомленим і якимось блідим.

- Де ми? - Запитала я, намагаючись сісти в ліжку.

- Ми в приватній лікарні. Не поспішай, Олю. Полежи ще трішки. Нехай спершу лікар тебе огляне. Ти сильно вдарилась головою, коли ми падали. У тебе струс мозку, - важко зітхнувши, відповів Марк і взяв мене за руку.

- А ти як? 

- Дрібриці... Кілька подряпин і все, - відповів Марк, відвівши погляд.

Така його поведінка свідчила про те, що він приховував від мене правду про свій стан і це мені не зовсім не сподобалось.

Виявилося, що ми з Марком лежали в одній палаті, бо він не хотів залишати мене саму.

Поланський дуже переймався через мій стан і важав, що я постраждала через нього.

Оглянувши мене, лікар підтвердив, що у мене струс мозку і сказав, що відпустить мене до дому не раніше, ніж через кілька днів.

Я попросила Марка не картати себе. Хтозна, щоб зі мною було, якби він вчасно не зреагував.

Через деякий час я заснула. Прокинувшись, я не побачила Марка в палаті.

Прислухавшись, я почула його голос в коридорі. Поланський розмовляв  якоюсь жінкою.

- Навіщо ти приїхала? - Невдоволено запитав він. 

- Я хвилювалась про тебе, Марку. Почула, що твоє авто вибухнуло і приїхала, щойно змогла...

- Я ж вже сказав тобі, що між нами все скінчено.

- Але ж чому? Я кохаю тебе...

- Анжело, у мене є дружина. 

- І що? Раніше тобі це не заважало...

- А тепер заважає. Забудь про те, що було і рухайся далі, - сказавши це, Марк відчинив двері в палату, а я вдала, що досі сплю.

Схоже, що у Марка була коханка. Це й не дивно. Він - молодий, вродливий, багатий. Тамілу він не кохав...  

Я зраділа тому, що він вирішив її покинути. Хоч у нас з ним і були фіктивні стосунки, але ревнувала я його по - справжньому.

Марк поки що нічого не казав мені про вибух. Можливо це тому, що він ще й сам не знав, хто його підлаштував.

Відкривши очі, я побачила, що Марк сидів на сусідньому ліжку і працював за ноутбуком.

Навіть в лікавні він не міг відволіктися від роботи... Як на зло, мені пригадалось ім'я його коханки і я вирішила дещо перевірити.

- Марку, дай мені, будь ласка, попити, - попросила я.

Поланський відклав ноутбук і поспішив до мене. Він налив в склянку води і обережно дав мені в руки.

- Дякую... Марку, а як звати твою секретарку?

- Навіщо тобі це? - Здивовано запитав Поланський.

- Просто так... Не забувай, що я добряче вдарилась головою. От і лізуть різні дурниці в голову...

- Її звати Анжела.