7 Оля

Те, що я випадково підслухала під дверима кабінету Марка, дуже мене збентежило і налякало.

Тепер мені стало зрозуміло, куди поділося те фото з Тамілою. Схоже, що його забрав сам Поланський, а потім вдавав, що нічого про це не знав і намагався запудрити мені мізки.

Трясця! В яку халепу я втрапила? Що насправді потрібно Марку Поланському від мене? І на скільки це все небезпечно?

Раніше я нічого не підозрювала і була цілком щаслива і вдячна Поланському за те, що він допоміг моїй мамі з лікуванням, а сестрі з навчанням, але тепер його поведінка здавалась мені дуже підозрілою і навіть трохи лякала. 

Я намагалась читачи книгу, коли почувся стук у двері моєї кімнати. Відклавши книгу, я встала із крісла і пішла відчиняти.

Виявилося, що це мій фіктивний чоловік вирішив  зі мною поспілкуватись.

- Доброго дня, Таміло. У тебе є якісь плани на сьогодні? - Запитав Марк, привітно посміхнувшись.

Я ледь стрималась, щоб не розтанути і не розтектись калюжкою від цієї його посмішки.

- Доброго... Ні. У мене жодних планів на сьогодні. А що?

- Я подумав, що ми з тобою давно нікуди не виходили удвох і вирішив запросити тебе на обід в ресторан. Ти не проти, Таміло?

Раніше я завжди раділа, коли мій фіктивний чоловік кудись мене запрошував. Мені було приємно бути поряд з таким красенем, як Поланський.

Подобалось бачити, як інші жінки дивились на нього і заздрили мені. Але після останніх подій, моє ставлення до Марка Поланського змінилось. Я більше не могла йому довіряти.

- Я із задоволенням пообідаю разом з тобою, Марку, - посміхнувшись, відповіла я.

Я погодилась на обід, щоб не викликати ніяких підозр у Поланського і спробувати витягти у нього хоч якусь інформацію.

- Чудово, Таміло. Тобі вистачить години, щоб зібратись? - Запитав мій фіктивний чоловік.

- Цілком...

- Добре, тоді не буду тобі заважати збиратись, - сказавши це, Марк Поланський вийшов з моєї кімнати.

Якщо раніше мені неособливо подобалось те, що Марк називав мене Тамілою, то зараз це мене жахливо дратувало.

 Я тільки трішки дізналась про цю жінку, але й цього цілком вистачило, щоб вона мені не сподобалась.

Коли мене називали її ім'ям, я почувалась так наче мене обливали брудом.

Обравши собі підходяще вбрання, я вже збиралась вийти із гардеробної, коли мій погляд зачепився за щось дивне.

Я побачила червону коробку для взуття, якої раніше тут не було. Підійшовши ближче, я взяла її в руки і відкрила.

Такого побачити я точно не очікувала.