РОЗДІЛ 2

• Добраніч, Іраїдо. Солодких снів.
• Добраніч, Фрайдіне. Дякую вам за все.
• Завтра зможете віддячити мені. - промовив дракон, зачинивши за собою двері. Він пішов у свої покої і на велике здивування побачив у дзеркалі своє справжнє відображення . Невже прокляття слабшає поруч з цією жінкою? Невже саме вона стане його обраницею ? Королевою цього королівства.   Вона знову лишилася сама.                           Що ж доведеться якось вкластися спати. Хоч спати взагалі не хотілося. Немов вернулася в дитинство, коли треба було готуватися до нового навчального тижня. Доведеться рахувати слоників як Петрик П'яточнкін. Або згадати Капітошку. Ех, чудовий й безтурботний час, який не вернути. Тоді можна було робити все, що завгодно і отримувати задоволення. Батьки були живими і багато друзів. А зараз купа клопотів і гонитва за грішми.

Лігши на величезне ліжко і вкрившись периною вона швидко поринула в сон. Снилися їй дивовижні пригоди і прекрасний незнайомець. Його погляд здався жінці дуже знайомим. Він поцілував її руку і зник так само необхідно як й з'явився. Від того дотику щось заворушилося в її душі й серці. 

Вранці її розбудили звуки сурм і скрипок. Сон не хотів покидати її голову. Ніби щось важливе має трапитись сьогодні для неї  та Фрайдіна. Це означало, що свято тільки починалося. Велике свято Неберджері. Перевдягнувшись в принесений їй одяг( коли тільки слуги це встигли зробити?), підійшла до дзеркала й завмерла - на неї дивилася справжня королева. Правда без золотої корони. Не цим визначається справжня королева, а вчинками , які вона робить. Те, як поводиться і що говорить. Невже їй доведеться грати цю роль перед драконами? Як вони відреагують на людину? Тим більше на жінку. Іраїда опустилася на стілець й засмутилася. Хотілося вернутися додому живою. Це місце починало її лякати. Невже вона повинна залишитися тут назавжди? Стати обраницею дракона і народити йому дітей? Ну вже ні! На таке Іраїда точно не зможе погодитися. Одного разу вона вже повірила в кохання і в результаті її серце розбилося. Вірніше розбилися її ілюзії щодо кохання. Рана згодом загоїлась, але спогади ніяк не відпускали. Немов глузуючи з неї повсякчас. 

Жінка востаннє глянула на своє відображення в дзеркалі і вийшла з покоїв. На неї вже чекала покоївка. Дівчина років 20 впевнено провела її через довгий коридор на подвір'я замку, де якраз тривало святкування Неберджері. Що воно таке не знала. Подякувавши за допомогу вона вирушила на пошуки Фрайдіна, але його ніде не було. Це дивувало й лякало водночас. Їй хотілося стати невидимкою тільки б не бачити масні погляди інших драконів. Їх зібралося тут багацько. Кожен мав свій колір та здібності до магії. Жінка понад усе прагнула свободи дій. Та тут діяли інші правила, порушення яких каралося смертю. Іраїда не хотіла помирати через свою впертість і бажання уникати відповідальності за своє життя та вибір. Тож сівши за стіл почала проводитися як усі мешканці цього міста, що святкували це дивне свято Неберджері. Туга чіпкими руками охоплювала її душу, оголюючи найпотаємніші куточки.