РОЗДІЛ 2

• Добраніч, Іраїдо.
• Добраніч, Фрайдіне. Дякую вам за все.
• Завтра зможете віддячити мені. - промовив дракон, зачинивши за собою двері. Він пішов у свої покої і на велике здивування побачив у дзеркалі своє справжнє відображення . Невже це прокляття слабшає?                                             Що ж доведеться якось вкластися спати. Хоч спати взагалі не хотілося. Немов вернулася в дитинство, коли треба було готуватися до нового навчального тижня. Доведеться рахувати слоників як Петрик П'яточнкін. Або згадати Капітошку. Ех, чудовий й безтурботний час, який не вернути. Тоді можна було робити все, що завгодно і отримувати задоволення.

Лігши на величезне ліжко і вкрившись периною вона швидко поринула в сон. Снилися їй дивовижні пригоди і прекрасний незнайомець. Його погляд здався жінці дуже знайомим. Він поцілував її руку і зник так само необхідно як й з'явився. 

Вранці її розбудили звуки сурм і скрипок. Це означало, що свято тільки починалося. Велике свято Неберджері. Перевдягнувшись в принесений їй одяг( коли тільки слуги це встигли зробити?), підійшла до дзеркала й завмерла - на неї дивилася справжня королева. Правда без золотої корони. Не цим визначається справжня королева, а вчинками , які вона робить. Те, як поводиться і що говорить. Невже їй доведеться грати цю роль перед драконами? Як вони відреагують на людину? Тим більше на жінку. Іраїда опустилася на стілець й засмутилася. Хотілося вернутися додому живою. Це місце починало її лякати. Невже вона повинна залишитися тут назавжди? Стати обраницею дракона і народити йому дітей? Ну вже ні! На таке Іраїда точно не зможе погодитися. Одного разу вона вже повірила в кохання і в результаті її серце розбилося.