Третя частина

Третя частина

 Через тиждень «Немезида» кинула якір біля острова. Були спущені шлюпки, які доставили людей до берега.

- Ходімо! Ту недалеко! - суворо промовив Ніколас.

- Або ми зараз щось дізнаємося, або вирушимо на острів Чорного Янгола з порожніми руками, - підсумував Уілрмот.

- Підказка буде, я впевнений у цьому! - відповів капітан.

Матросів, яких вони взяли з собою, залишили на березі стерегти човен, і ще на той випадок, якщо з'явиться несподіване судно. Самі ж друзі вирушили в бік склепу.

Незабаром з'явився вхід до печери. Ніколас сміливо увійшов туди, освітлюючи собі шлях смолоскипом. Трохи пройшовши, вони натикнулися на стіну. Граф натиснув невидимий важіль і в стіні відчинився потайний вхід. Вони опинилися в невеликому гроті. По центру стояла труна, накрита кришкою і частиною червоного вітрила. На вітрилі лежали, виблискуючи від вогню смолоскипа, шпага і чорний капелюх із красивим плюмажем із червоно-білого пір'я.

Усі зупинилися на порозі й затамували подих. Вони боялися увійти. Навіть після смерті Чорного Янгола вони відчували благоговіння. Боялися увійти в склеп і потурбувати вічний сон Катрін де Арсен.

Один тільки Ніколас не поділяв їхніх почуттів, і сміливо підійшов до труни. Нахилився над нею і, доторкнувшись губами до своїх пальців, торкнувся до кришки труни.

- Здрастуй, мамо!

Капітан обійшов навколо і, зупинившись біля узголів'я, подивився на друзів.

- Уважно обстежте стіни, а я подивлюся тут!

Джон, Едуард, Габріелла і Генрі неохоче вступили до склепу. Вони боялися порушити спокій Чорного Янгола, але потрібно було знайти підказку. Вони розійшлися в різні боки і стали промацувати стіни.

Ніколас тим часом почав уважно оглядати труну. Але нічого не було. Він оглянув кожен різьблений орнамент, кожну лінію, але все марно.

- Тут нічого немає, - підійшла до нього Габріелла.

- Як і в нас, - відповіли інші.

Вони вп'ятьох стояли навколо труни й дивилися на неї.

- Мамо, де ж ти сховала підказку, - прошепотів граф. Його погляд упав на вітрило і шпагу з капелюхом. Він провів рукою по пір'ю.

- Усередині капелюха вона не могла сховати? - поцікавився Едуард.

Ніколас узяв капелюх і перевернув. Щось задзвеніло, і Габріелла підняла з підлоги невеликий срібний ключик.

- Ну, треба ж! - вигукнула вона.

- Тепер нам потрібно знайти, що цей ключ відкриває, - промовив Ніколас.

- Не думаю, що це місце тут. Найімовірніше, двері або замок знаходяться на острові у вигляді корабля.

- Швидше за все, це так.

Вони востаннє подивилися на труну, в якій спочивала Катрін де Арсен, і вийшли.

Граф трохи затримався, а потім швидкими кроками вийшов слідом за друзями.

Габріелла крутила ключ у руках. Вона намагалася зрозуміти, від чого саме він міг бути. Ключ точно не відкривав скриню, надто вже витончений. Двері? Цілком можливо, то тоді ці двері мають бути не такої величини, як звичайні двері, а набагато менші, з маленькою замковою щілиною...

Тут маркіза різко схопилася.

- Я знаю від чого ключ?

Джон повернув голову.

- І від чого ж?

- Від маленької скриньки, в якій знаходиться скарб.

- Не згоден! Занадто просто, - не погодився Ніколас. - Він стояв за штурвалом і направляв корабель у бухту острова. - Моя мати не стала б водити нас за ніс через маленьку скриньку. Тут має бути щось більше!

Габріелла знову подивилася на ключик, але більше нічого не спадало на думку.

- А може, ключ належить до цифри "2", що в посланні? - подав голос Генрі.

- Два ключі? - припустив Ніколас. - Хм... Я про це не подумав.

Корабель увійшов у бухту. Там на них вже чекав капітан Ріа на своєму «Північному».

- Ну, нарешті, прибули! Я вже почав хвилюватися, що ви передумали розкривати таємницю Чорного Янгола, - пробурчав Марк, коли вони зустрілися на березі з Ніколасом.

- Ми трохи відхилилися від курсу - потрапили в сильний шторм. Не думали, якщо чесно, що залишимося живі.

- Так, я чув, що нині буревіїв додалося. Навіть у не сезон штормів можна здорово потрапити. Клімат, напевно, змінився.

- Найімовірніше, - погодився де Арсен.

Старий пірат почухав за вухом, маючи намір ще щось сказати.

- Коли я плив сюди, бачив корабель.

Ніколас насторожився.

- Який корабель? Ти назву роздивився?

- На жаль, ні. Судно було далеко, я спостерігав за ним в підзорну трубу. І мабуть, людям на кораблі теж дісталося від шторму. Корабель був без однієї щогли і вітрила висіли як лахміття на жебраку.

- Ти хоч роздивився, що за корабель?

- Схожий на іспанський галеон.

Ніколас кивнув.

- А чого це ти так зацікавився, дозволь дізнатися?

- Перед бурею в нас була сутичка. Невідомий атакував нас у непроглядній темряві. Якби не раптовий шторм, що налетів, довелося б вичікувати...

- Хм... Ти маєш уявлення, хто б це міг бути?

Ніколас знизав плечима.

- У мене тільки одне припущення, але...

- Ти про де Фюї?

- Саме так!

Марк заперечно похитав головою.

- Це не його тактика. Рікардо ніколи в житті не напав би раптово, а ще тим паче в темряві. І якщо врахувати, що наша міс йому до вподоби, він би не став ризикувати її життям.

- Хто знає, хто знає! Потрібно все перевірити, не хочу знову сюрпризів.

- Ти став обережним. Переді мною вже не той Ніколас, якого я знав раніше.

Граф хмикнув.

- Любий Марку, якби на тебе чекала кохана на березі, яка чекає від тебе спадкоємця, ти б не був обережним?

- Я ж не знав, - розвів руками пірат.

- Я сам не знав до відплиття, - усміхнувся Ніколас. - Можеш собі уявити, що я скоро стану батьком?

Пірат його обійняв.

- Завдяки Катрін, я відчув, що означає мати сина. Ти для мене завжди був рідним, і я намагався виховати тебе, як свого.