Перша частина

Перша частина

Дощ лив як із відра. Капітан Джон Річардс стояв за штурвалом свого швидкохідного судна "Блукач". Величезні хвилі безперервно обрушувалися на палубу, погрожуючи знести все, що траплялося на їхньому шляху.

Джон хвацько крутнув штурвал, намагаючись вирівняти корабель, оскільки черговий вал, що налетів, погрожував перевернути судно.

- Капітане, на не пройти шторм! Ми всі загинемо! - прокричав його помічник містер Генрі Вілрмот.

- Не панікуйте! Ще недовго залишилося! Дивіться, на горизонті небо вже світлішає! - намагаючись перекричати вітер, відповів Джон.

Дійсно, небо починало світлішати і вітер трохи вщух, але хвилі все ще загрожували "Блукачу" бідою.

- Буде потрібен тривалий час, щоб відремонтувати корабель, - усе ще кричачи, промовив помічник.

- Буде час вам відпочити. Команда потребує відпочинку. Скільки часу ми не відчували твердого ґрунту під ногами?

- Якщо мені не зраджує пам'ять, то місяців три, або близько...

- Так довго? - капітан здивовано подивився на нього. - Нічого собі! Дивно, як ви бунт ще не підняли.

Помічник усміхнувся.

- Капітане, ми всі морські хлопці, і знали, на що йдемо, коли записувалися до тебе в команду. Єдине через що ми могли здійняти галас, якби нас не влаштовували твої правила.

- Чудово!

Тут величезна хвиля налетіла на "Блукач" і з гуркотом обрушилася на палубу. Корабель жалібно затріщав.

- Ще одна така хвиля і ми залишимося без щогл, - стурбовано дивлячись на них, промовив Річардс.

- Ремонт корабля влетить нам у копієчку.

- Це вже точно! Але з іншого боку буде достатньо часу на відпочинок.

- Ти скучив за сушею, - усміхнувся Генрі.

- Як і кожен із нас.

Хвилі поступово почали заспокоюватися. Дедалі повільніше й повільніше обрушувалися вони на корабель. І незабаром зовсім втратили свою силу.

Матроси вийшли з кубрика і почали озиратися на всі боки. Багато з них думали, що не переживуть цей шторм, і дякували Богові за порятунок їхньої душі.

- Капітане?

- Хлопці, пливемо в порт Неслі, він якраз у нас по дорозі, і до вечора будемо на місці.

Команда весело заголосила.

- А поки що, за можливості, приберіть тріски. Добре, що щогли вціліли...

- Іди відпочивати, Джоне! Я побуду тут замість тебе. "Блукач" вижив! - плескаючи по плечу капітана, радісно вигукнув Вілрмот.

- Добре, Генрі! Але якщо що, одразу доповідати мені!

- Неодмінно! Але гадаю, вже нічого статися не може. Я повідомлю тобі, коли прибудемо.

Джон кивнув і спустився до себе в каюту. Там, знявши мокрий одяг і жбурнувши його в кут, вдягнув сухий і, сівши за стіл, налив собі склянку вина.

Спати йому, як не дивно, не хотілося, хоча він цілу ніч і ранок боровся зі страшною бурею. Містер Вілрмот підійшов до нього тільки на світанку. Помічник хотів, щоб капітан спустився вниз, але той був не схильний. У своєму кораблі він душі не чаяв. "Блукач" йому дістався від діда, який був капером на службі Його Величності.

Джон пішов по його стопах і щойно закінчивши морську академію, дід віддав йому командування, оскільки на той час вже не міг борознити морські простори.

Батько Джона не розумів прагнень сина і постійно бурчав, що морська справа не доведе сина до добра. Рано чи пізно з ним станеться лихо і тоді на кого в старості він з матінкою зможе розраховувати?

Але тоді ще юного Джона вабило море, його надмірні простори.

Через рік, після смерті діда, він, спробувавши пояснити батькові, але так і не отримавши від нього благословення, залишив рідну домівку. Мати журилася через сварку між батьком і сином, просила, щоб ті примирилися, вони ж рідні люди, але батько був непохитний, і Джону нічого не залишалося, як міцно обійняти матір і піти. Наостанок Річардс-старший крикнув: «Щоб ноги твоєї тут більше не було! Мій син помер для мене!»

Зараз уже капітану Річардсу йшов тридцять перший рік. З недосвідченого моряка, він перетворився на справжнього морського вовка. Море його загартувало, і він сміливо кидав виклик грізній стихії. Але й у нього було серце. Він дуже сумував, і бувало часом, готовий був повернути свій корабель у бік рідної домівки, але, згадуючи все, зрушував брови на переніссі й скасовував наказ...

....Джон пригубив зі склянки й подивився у вікно. Знову непрохані думки лізли в голову. Він скуйовдив своє світле волосся. Небо повністю відчистилося і яскраво світило сонце. Шторму наче й зовсім не було. Океан мирно котив свої хвилі, які легенько вдарялися, ніби пестячи, о борт корабля.

У каюту постукали. Увійшов Вілрмот.

- Все нормально? - поцікавився капітан.

- У повному. Ми взяли курс на Неслі і незабаром будемо там.

- Чудово! - Джон кивнув у бік другого стільця і підсунув пляшку.