Розділ 6. Неправильне ім'я

Постріл змінив усе. До цього моменту вбивця діяв тихо. Отрута. Приховані докази. Таємничі записки. Тепер уперше пролунала зброя. І це означало лише одне — хтось почав поспішати. Романа Клима перенесли до однієї з гостьових кімнат. Лікар із найближчого містечка дістався маєтку лише під ранок. Усі чекали новин у великій вітальні. Ніхто не спав. Ніхто навіть не намагався. Близько четвертої ранку лікар нарешті вийшов.

— Він житиме.

Напруга трохи послабилася.

— Куля пройшла навиліт і не зачепила життєво важливих органів.

— Коли він зможе говорити? — запитав інспектор.

— Якщо пощастить — уже сьогодні.

Новина мала заспокоїти присутніх. Але сталося навпаки. Тепер усі чекали, що скаже Роман. Адже записка поруч із ним була надто конкретною. "Він збрехав про своє справжнє ім'я." Це вже не виглядало як випадкове звинувачення. Убивця ніби спеціально залишав підказки. Наче хотів, щоб його зрозуміли. Або боявся, що правда помре разом із жертвами.

  О восьмій ранку інспектор зібрав усіх. За столом сиділи: Марта, Настя, Денис, Богдан, і ще четверо письменників. Порожнє крісло Романа. Усього вісім людей. Настя раптом усвідомила це. Спочатку їх було десятеро. Потім зникла Софія. Помер Грей. Померла місіс Гамільтон. Тепер Роман ледь не загинув. Кількість людей навколо невпинно зменшувалася. І це лякало більше, ніж самі злочини.

— Я перевірив інформацію про Романа Клима, — сказав інспектор.

Усі підняли голови.

— І?

— Такої людини не існує.

Запала тиша.

— Що? — прошепотів Денис.

— Принаймні в документах до двадцяти двох років.

— Це неможливо.

— На жаль, можливо.

Інспектор поклав на стіл кілька паперів.

— Усі записи про дитинство Романа з'являються лише після зміни особистих даних.

Марта повільно схрестила руки.

— Тобто він справді змінив ім'я.

— Саме так.

— Але чому?

Інспектор похитав головою.

— Поки що не знаю.

Коли збори закінчилися, Настя вийшла на терасу. Повітря було холодним. Дощ припинився. Маєток виглядав майже мирним. Якби не смерть і страх, можна було б подумати, що це звичайний літературний конкурс.

— Ти теж не віриш у збіги?

Настя озирнулася. Поруч стояла Марта.

— Я вже не знаю, у що вірити.

Марта ледь усміхнулася.

— Хороша відповідь.

Кілька секунд вони мовчали. Потім Марта несподівано запитала:

— Тобі не здається дивним, що всі підказки ведуть у минуле?

— Що ти маєш на увазі?

— Грей, Софія, Місіс Гамільтон, і тепер Роман. Усе крутиться навколо того, що сталося раніше. Не навколо самого конкурсу. 

Настя задумалася. Марта мала рацію, ніхто не говорив про рукописи, про змагання, про літературу. Усе оберталося навколо старих таємниць. Наче конкурс із самого початку був лише приводом зібрати їх разом. Того ж дня інспектор отримав результати експертизи записок. І це відкриття виявилося несподіваним.

— Усі записки надруковані на одному принтері.

— І що? — запитав Денис.

— У маєтку лише один принтер.

— Де?

— У кабінеті Грея.

Усі переглянулися.

— Але ж його опечатали.

— Саме тому мені цікаво, хто мав до нього доступ.

Інспектор уважно подивився на присутніх. Ніхто не відповів. Після обіду Роман прийшов до тями. Настя та інспектор першими зайшли до його кімнати. Він був блідим, але притомним.

— Як ви почуваєтесь?

— Наче мене підстрелили.

Настя не стримала усмішки. Роман теж ледь посміхнувся. Потім його обличчя знову стало серйозним.

— Ви знаєте про ім'я?

— Так.

— Тоді краще присядьте.