2 частина

                                                         2 частина
Зустріч з новим діловим партнером стала несподіванкою для Матвія, тому шо ним виявився чоловік Анжеліки, той самий Ілля... В душі Матвія кипіли гнів і ненависть, але він маскував свої почуття за шикарною голівудською посмішкою.
-Матвію Миколайовичу, запрошую вас на святкову вечерю. У нас з дружиною сьогодні невеликий ювілей - п'ять років подружнього життя...Відмови не приймаються...То ж чекаю на вас о сьомій годині в своєму домі,- Ілля, нічого не підозрюючи, запросив нового партнера...
   Рівно о сьомій годині вечора Матвій під'їхав  до ошатного маєтку, в якому мешкали Ілля та Анжеліка. Маєток був розташований в одному з найпрестижніших районів міста. 
   Його серце шалено калатало, адже в цьому домі на нього чекала зустріч з жінкою,яку  він кохав, не зважаючи ні  на що. Затамувавши подих, Матвій переступив поріг банкетної зали.Господарі, святково вбрані, зустрічали гостей. Ілля, одягнений в білу сорочку і дорогий костюм з краваткою-метеликом, широко посміхався, простягуючи йому руку для привітання.
- Пане Матвію, радий бачити Вас в нашому домі! Дозвольте познайомити Вас з моєю дружиною Анжелікою.
-Дякую, але ми вже знайомі з пані Анжелікою,- Матвій посміхнувся і поглянув на господиню.
   Вона виглядала шикарно в сірій мереживній сукні, яка вигідно  підкреслювала її бездоганне тіло.  Вишукана зачіска, над якою добре попрацював особистий перукар і легкий макіяж,який акцентував увагу  на її природній красі. Але ідеальна посмішка  на її вродливому обличчі була схожа на маску, а в великих сірих очах блищав страх, який вона марно намагалася приховати.
-Справді?- Ілля здивовано підняв брову.- А чому я про це нічого не знаю?
-Ми знайомі з пані Анжелікою ще зі студентських часів. Я був і залишаюся зараз палким шанувальником її творчості. Вона дуже талановита письменниця. Вам дуже пощастило з дружиною, пане Ілля,- Матвій, посміхаючись, поглянув на Анжеліку.
   Та, пересиливши свій страх, посміхнулася і простягнула йому руку для привітання.
-Вітаю Вас, пане Матвію, в нашому домі!- чорний метелик на її зап'ясті затремтів, тріпочучи крильцями. 
   Матвій ніжно потис їй руку, ніби ненароком легенько торнувшись кінчиком пальця до метелика. Потім вручив шикарний букет її улюблених троянд ніжного рожевого кольору і подарунки в честь їхнього ювілею та для дитини.
   Весь вечір він не зводив погляду з Анжеліки. Вона виглядала розгубленою та спантеличеною. Ілля декілька разів перехоплював погляд Матвія і міцніше обіймав дружину, цілуючи її то в скроню, то в тоненьку вену на шиї.
   Матвій відчував як ревнощі переповнюють його душу і він перестає себе контролювати. Щоб трішки заспокоїтися, він зайшов до туалетної кімнати. Тремтячими руками відкрив кран з холодною водою, декілька разів вмився крижаною водою і довго стояв, дивлячись на своє відображення в дзеркалі і намагався взяти себе в руки. 
    А потім в коридорі зіткнувся з Анжелікою віч-на-віч. Вона схопила його за руку і схвильовано прошепотіла:
-Матвію, що ти тут робиш?! Навіщо ти прийшов сюди?!
-Мене запросив твій чоловік, і я  скористався цією нагодою, щоб побачити тебе...Всі ці роки я жив лише одним-єдиним бажанням, я хотів побачити тебе,- Матвій ніжно обійняв її і поцілував в метелика на плечі.
-Але...
-Анжеліко! Янголе мій, ти де?- долинув до них зі східців владний  голос Іллі, який вже розшукував дружину.
-Прошу тебе, йди звідси! - Анжеліка благально поглянула на Матвія.-Будь ласка, якщо ти хоч трішки мене кохаєш, йди звідси!

- Ти його боїшся? Ілля тебе ображає?- Матвій уважно поглянув їй в очі.
-Ні, ні, у мене все добре...Але прошу тебе, йди звідси!
   Кроки Іллі  наближалися, Анжеліка була в паніці. Матвій бачив, що вона боїться чоловіка, і щоб не наражати її на небезпеку, спустився на перший поверх через інші сходи, вийшов із будинку, не попрощавшись з господарями, і поїхав геть...
   Знову довго кружляв вулицями рідного міста, пригадуючи ті дні, коли вони були щасливі і юні. З пам'яті випливли знову ті кляті слова Іллі: "Ти був для неї просто іграшкою"... 
   Потрібно забути її, викреслити зі своєї пам'яті, зупинитися...У них немає спільного майбутнього...Але в їхній, історії було багато незрозумілого, зрозумілим було лише те, що він і досі її кохав. Знову зупинився на узбіччі, тремтячою  рукою дістав телефон. Відкривши вайбер, завмер, а потім відправив картинку і побажав доброї ночі.
   Повернувся до батьківського дому він вже після першої години ночі  і перед сном знову перевірив вайбер. Серце почало битися частіше, коли побачив повідомлення від неї. Вона подякувала і побажала йому теж гарної ночі.
   Зранку він кур'єром відправив Анжеліці величезний букет її улюблених троянд ніжно рожевого кольору. А буквально через годину після цього отримав від неї повідомлення на вайбері:
-Нам терміново потрібно зустрітися...Чекаю тебе на нашому місці о 13 годині.
   Матвій приїхав на їхню набережну раніше, довго стояв дивлячись як хвилі хлюпочуть об берег і розмірковував про те, як йому жити далі. Його відрядження добігало кінця. Завтра він знову поїде звідси, і невідомо коли повернеться сюди знову... Анжеліка нечутно підійшла  і легенько торкнулася його плеча. Матвій схопив її в обійми і декілька хвилин вони насолоджувалися щасливими моментами, прекрасно розуміючи, що завтра у них не буде щастя.
-Останні роки я жив лише надією побачити тебе знову,- прошепотів Матвій, вдихаючи такий знайомий аромат її парфумів.
-Я теж всі ці роки жила тільки надією побачити тебе знову. В той день, коли ти поїхав звідси, мені здалося, що місто залишилося без повітря і мені не було чим дихати, я просто задихалася .Але не зважаючи ні на що, я змогла вижити, тому що ти подарував мені крила і навчив як ними користуватися. Дякую тобі за це...
   Матвій ніжно пригорнув її до себе і поцілував знову.Його поцілунок був ніби повернення додому.
-Дякую тобі за все, але прошу, їдь звідси! Якщо ти хоч трішки мене любиш, їдь! Тікай від мене подалі!
-Чому? 
-Повір, так буде краще для всіх, і в першу чергу для тебе...
- Завтра я їду звідси, моє відрядження закінчується,- тихо промовив Матвій.
   Анжеліка мовчала, сумно дивлячись вдаль. 
- Ти боїшся його...Тоді чому з ним живеш?- запитав у неї Матвій.
-Це неправда, я його не боюся! 
-Це правда, не треба обманювати ні себе, ні мене. Скажи, чому ти тоді пішла з ним? Чому? Скажи, я хочу зрозуміти це! Чому?- Матвій схопив її за руку. Від його  дотику Анжеліка скрикнула від болю і в її очах забриніли сльози.
-Що трапилося? Я зробив тобі боляче?- злякався Матвій,- вибач, я не хотів завдати тобі болю...
-Все нормально, ти ні в чому не винен,- крізь сльози посміхнулася Анжеліка, тримаючись за руку.  Матвій обережно підняв рукав її кардигану і побачив на її руці чорні синці.
-Він що, тебе б'є?!!- вражено прошепотів він, уважно дивлячись на Анжеліку.
-Ні, мене ніхто не б'є...Я просто впала...Я дуже необережна...Забудь про це. У мене мало часу. Я тебе дуже кохаю, я дуже винна перед тобою, тоді, п' ять років тому я дуже тебе образила. Я хочу вибачитися перед тобою за все...Вибач мене і прощавай,- Анжеліка міцно обняла Матвія, ніби хотіла назавжди зберегти в собі його поцілунки, його аромат, його дотики.- Прощавай,-ще раз прошепотіла вона і швидко пішла до свого авто, яке стояло неподалік.
-Я з тобою не прощаюся! Ти чуєш?!!...Ти приховуєш від мене якусь таємницю, я це відчуваю, і я не поїду звідси, поки не відкрию її!-крикнув їй навздогін і пішов до свого авто, залишаючи сліди на мокрому піску...