1 частина

                                                                І
...Матвій щосили тиснув на газ...Всередині все кипіло ...Траса відгукувалася нескінченістю. Швидкість, музика і він, один...Салон наповнили ноти улюбленої пісні. Він на мить завмер, тому що кожне слово говорило про неї. Перед очима, як кадри з фільму замиготіли спогади.
   Перша зустріч, така несподівана...Він, тоді ще бідний студент, повертався пізно ввечері з підробітку. На набережній було гамірно і велелюдно. Теплими весняними вечорами кав'ярні та бари тут були переповнені, містяни, особливо молодь, насолоджувалися життям та першим теплом.
   Матвій, повільно йшов, розглядаючи яскраві неонові реклами та ілюмінації і насолоджувався теплим травневим вечором. На терасі  ресторану, який розміщувався над самісінькою водою, було багатолюдно і дуже гамірно, звідти лунала  музика і сміх. Компанія, що там веселилася, була модно і дорого одягнена, а на парковці стояли дорогі автівки. Було зрозуміло, що тут розважаються молоді  люди з заможніх сімей, так звана "золота молодь міста".
   Серед гамірливої яскравої юрби хлопців та дівчат, одягнених в брендові ганчірки, виділялася одна дівчина. Одягнена в довгу блакитну вечірню сукню на тоненьких бретельках, вона самотньо стояла з келихом вина і сумно дивилася в воду.
   Матвій бачив, як до неї підійшов високий молодий чоловік у бездоганній білій сорочці і чорних брюках і, обійнявши її за плечі, щось прошепотів на вухо. Дівчина відсторонилася від нього, вона була чимось засмучена. Чоловік міцно схопив її за руку і повів до гурту, не зважаючи на те, що вона явно була проти. Через декілька хвилин і незнайомка і її кавалер зникли серед веселої компанії.
   Зітхнувши, Матвій рушив далі, але якесь незрозуміле передчуття зупинило його і якась неземна сила примусила його затриматися. Раптом він знову побачив її, ту незнайомку в блакитній сукні. Вона прожогом вискочила з відкритої тераси ресторану і швидко поспішила геть. Але високі підбори та не дуже практичне вбрання заважали їй. 
   Дівчина пройшла повз Матвія, не звернувши на нього ніякої уваги та  хлопець встиг розгледіти її великі сірі очі, пухкенькі вуста, довге темно-каштанове волосся, витончену фігуру і татуювання у вигляді чорного метелика на лівому плечі та правому зап'ясті. Дівчина підійшла до самісінького краю набережної і стояла, дивлячись у воду, в якій віддзеркалювалися неонові вогні та місячне сяйво. Незнайомка  була дуже гарною.
    Мимоволі помилувавшись нею,Матвій попрямував далі, сумно міркуючи про те, що вона донька якогось багатія, і  на такого бідного хлопця як він, ніколи в житті навіть не погляне. Він вже відійшов на декілька метрів від неї, коли почув сплеск води. І оглянувшись, побачив, що дівчини в блакитній сукні на березі немає.  На поверхні води її теж не було. Мабуть вона послизнулася на камінні і впала у воду. А раптом вона не вміє плавати?
   Хлопець підбіг до того місця, де стояла незнайомка , і все зрозумів. Знявши джинсову куртку і взуття, він кинувся у воду в футболці та джинсах. Йому довелося пірнати декілька разів, поки нарешті вдалося розгледіти блакитну сукню під водою і, підхопивши дівчину, витягнути її на берег. Незнайомка наковталася води, була дуже переляканою, але дякувати Богу, живою. 
   Вона геть змерзла і тремтіла не лише від страху, а й від холоду. Матвій накинув їй на плечі свою куртку і мимоволі пригорнув до себе.
- Все добре, вже все добре...Заспокойся...
-Дякую...Дуже дякую... Я лише хотіла трішки постояти на березі, подихати свіжим повітрям, а потім послизнулася. Все відбулося так швидко, що я розгубилася...
-Вже все минуло...Ти геть змерзла,- Матвій пригорнув її до себе міцніше. Дівчина теж тулилася до нього, намагаючись зігрітися.- Тобі потрібно переодягтися, бо ще застудишся. Давай я проведу тебе до твоєї компанії, вони мабуть хвилюються...
-Я не хочу повертатися в ресторан...Відвези мене, будь ласка, додому. Я назву адресу.
-Але в мене немає автомобіля,- знітився Матвій.
-Немає?- здивувалася незнайомка.
-Так, немає...Але я можу викликати таксі. Зараз, зачекай, я зателефоную.
   Викликавши таксі на набережну, Матвій допоміг дівчині вийти на дорогу, і обіймаючи, намагався зігріти її собою. Він викрутив її волосся, розтирав холодні пальчики і щічки. Дівчина довірливо тулилася до нього, міцно обнявши його  за  талію. В салоні авто Матвій теж намагався зігріти її.
   Дівчина назвала адресу і через півгодини таксі зупинилося перед воротами з кованого заліза, за якими в зелені дерев ховався справжнісінький замок.
- Ого, ти тут живеш?- здивовано промовив Матвій.
Незнайомка ствердно кивнула головою. Він допоміг їй вийти з авто і дійти до воріт.
-Дякую...Дякую за все...-дівчина стала навшпиньки і поцілувала його у щоку.-Ти врятував мені життя...
Ворота відчинилися і до них вийшла елегантна жінка років сорока, вона куталася в кашеміровий шалик.
- Анжеліко, дочко, що сталося?- вона злякано скрикнула, побачивши доньку у мокрому одязі і тремтячу від холоду.- Тебе хтось скривдив?
-Ні, матусю, мене ніхто не скривдив, я ненароком впала у воду, а ось цей молодий чоловік мене врятував...
- Дякую вам, дякую від щирого серця...
    Наступні декілька днів Матвій весь час думав про ту незнайомку в блакитній сукні...Анжеліка...Красиве імя, як і його власниця. Та вона з багатої родини, і навряд чи пам'ятає про нього.
   Але вона  пам'ятала, і через декілька днів розшукала, щоб віддати йому  куртку. Вони познайомилися ближче, стали зустрічатися часто, гуляли містом, розмовляли про себе, про свої мрії та плани. Улюбленим місцем їхніх зустрічей стала набережна, на якій вони познайомилися. А потім була романтична і незабутня перша ніч...Вони зустрічалися більше місяця...Шалене кохання, романтика, поцілунки, мрії- те літо обіцяло бути незабутнім.
   Але все закінчилося так само раптово як і почалося. Того вечора вони сиділи на своєму улюбеному місці біля самісінької води, цілувалися і мріяли про спільне життя... Раптом біля них зупинився чорний джип. Анжеліка зіщулилася і міцніше вхопилася за руку Матвія. Із джипа вискочив той самий молодий чоловік, з яким бачив її Матвій в вечір їхнього знайомства, і швидкими кроками наблизився до них.
-Анжеліко, досить! Тобі час додому!- він схопив дівчину за руку і потягнув до авто. Анжеліка спробувала вирватися і почала пручатися.
-Ей, ти хто такий? Негайно відпусти дівчину! Ти чуєш?- Матвій кинувся до незнайомця з кулаками, намагаючись звільнити кохану від нього.
-Послухай, хлопче,- незнайомець з насмішкою поглянув на Матвія.- Ця дівчина- дочка одного з найбагатших людей країни і моя наречена. Іноді їй стає нудно в вишуканому товаристві, і вона розважається з бідними хлопцями...Це була просто гра, а ти був для неї всього лише черговою іграшкою...Але незабаром все скінчиться, тому що  через тиждень ми одружуємося ... А зараз, дорогенька, нам вже час додому, на тебе чекають батьки...- чоловік нахилився і, міцно стиснувши Анжеліку за лікоть, щось прошепотів їй на вухо.
   Дівчина припинила пручатися і покірно пішла за ним, низько опустивши голову. Матвій розгублено стояв, не вірячи своїм очам. Біля авто Анжеліці вдалося вирватися від свого жениха. Вона, ридаючи, підбігла до Матвія і схопила його за руку:
-Матвію, все зовсім не так, як говорить Ілля! Я зараз все поясню! Вислухай мене! Дозволь мені все пояснити!
   Але він непорушно стояв, дивлячись широко відкритими очима на дівчину.
-Іграшка! Ти просто чергова іграшка!- у вухах дзвеніли слова, сказані  женихом Анжеліки.
-Що ти робиш?-Ілля підскочив до дівчини і схопив її за руку.- Що за цирк ти тут  влаштовуєш? Невже у тебе з ним щось було?! Невже ти опустилася до людей подібного сорту?! Негайно сідай в машину! 
    Анжеліка зі своїм женихом поїхала, а Матвій ще довго непорушно стояв, намагаючись прийти до тями. Дівчина декілька разів  намагалася йому зателефонувати, але він не брав слухавку...
   Наступного дня він поїхав із міста. Поїхав на цілих п'ять років. За цей час він досяг у житті певних висот- здобув престижну освіту, зробив успішну кар'єру, став заможнім фінансистом, президентом відомої компанії, яка займалася міжнародними вантажними перевезеннями. 
   Всі свої досягнення він присвячував тому,щоб довести дівчині із свого  минулого, для якої він  був просто іграшкою... Всі ці роки в його душі був гнів, і думки про помсту не давали спокійно дихати і насолоджуватися життям. Скільки разів він уявляв як зустрінеться з нею знову, уявляв як помститься їй за ту образу, яку вона йому нанесла...
   І ось, нарешті, він в рідному місті! Вперше після довгої розлуки він повернувся сюди, приїхав на зустріч з новим перспективним партнером. Рідне місто зустріло його весняним лагідним теплом. Він вів своє авто вулицями свого дитинства і так поринув у спогади, що навіть не зчувся як опинився на набережній, на тому самому  місці , де колись зустрічався з Анжелікою.
   Матвій заглушив двигун і вийшов з авто. Повільно підійшов до самого краю набережної і довго стояв, розглядаючи своє відображення в дзеркальній гладі води. Елегантний вродливий молодий чоловік  в брендовій білій сорочці та чорних дорогих джинсах дивився на нього з водної гладі. В його образі все було ідеально- від модельної зачіски до дорогого наручного годинника. Зараз він нічим не відрізнявся від того Іллі, нареченого Анжеліки.
   Поринувши у спогади, він згадував ті дні, коли вони з нею були щасливими, згадував їхнє кохання, потім згадав Іллю і в душі знову закипіли гнів і образа...
-Мамо, мамо, подивись який гарний камінчик!- раптом почувся поряд тоненький дитячий голосок і хлопчик років п'яти в яскраво-жовтій легенькій куртці підбіг поряд з ним і нахилився до води.
-Обережно! Не підходь так близько до води!- жіночий голос, що пролунав за його спиною, Матвій міг впізнати із тисяч інших голосів, тому що він належав Анжеліці. 
   Рвучко оглянувшись, він побачив її...  Вона стояла зовсім поруч і стурбовано дивилася не на нього, а на дитину. Хлопчик, нахилившись до камінчика, підслизнувся і ледве не впав у воду. Матвію вдалося його підхопити на руки в останню мить, і він інстинктивно притис дитину до себе.
   Анжеліка перелякано скрикнула і підбігла до нього.
-Синку! З тобою все гаразд? Я ж говорила тобі, що підходити близько до води  небезпечно!
-Я лише хотів подивитися на камінчики,- перелякано схлипнув малий.
-Дякую вам! - Анжеліка поглянула на Матвія і впізнала його. Вона враз зблідла і вихопила малого з його обіймів.
-Матвій?! Ти?! Що ти тут робиш?-вона перелякано дивилася на нього як на примару із минулого.
- Привіт, так, це я. Приїхав у справах і вирішив побувати в нашому улюбленому місці...- зітхнув Матвій.- А це твій син? Гарненький, на тебе схожий...
-Так, син,- тихо промовила вона, міцно тримаючи хлопчика за руку,- ми тут гуляємо часто, це наше улюблене місце із Женею.
-Як життя?  Як ти? - поцікавився Матвій.
-У мене все прекрасно,- тихо промовила Анжеліка.- Нам вже час йти...Бувай! На все добре! Дякую, що врятував малого!
    До пізньої ночі Матвій їздив вулицями і проспектами рідного міста. Він думав про Анжеліку. Така несподівана зустріч через п'ять років, зустріч на тому самому місці, де вони розлучилися. Каже, що у неї все добре, а в очах, що колись сяяли щастям, смуток. Чому? А може то лише здалося? Може запитати? Безглуздя! Вони тепер ніхто один одному! Вона заміжня і має дитину від іншого...
   В салоні грала пісня, кожне слово якої нагадувало про неї. Почався дощ. На годиннику було 22.00. Йому раптом захотілося літа, тепла і її губ. Тремтячими руками він відправив їй картинку на Viber. На більше не наважився. З завмираючим серцем вдивлявся в екран. Відповіді не було, вона не переглянула повідомлення.
-Дурень! Який же дурень!- картав сам себе Матвій.- Що ти робиш? Навіщо вона тобі? Хіба ти забув, що був для неї лише іграшкою?- подумки лаяв він себе і з завмираючим серцем поглядав на екран.
   Відповіді не було.
-Забути! Викреслити! Зупинитися! У її минулому немає місця для нього! І у його майбутньому немає місця для неї!
   Він зупинився на узбіччі...Потрібна пауза, щоб охолонути...