Розділ 9

Ліля : 

Наступного дня у школі я просто не могла втриматися. На кожній перерві я тільки й робила, що захоплено розповідала однокласникам про нашого нового мешканця — маленького чорного хвостика на ім'я Шарік. Я описувала, який він кумедний, як весело бігає, як їсть молоко і як уперше в житті сам дав мені лапку!

Всі слухали мене з відкритими ротами, але моя найкраща подруга, яка просто обожнює тварин, загорілася бажанням побачити цього малюка на власні очі.

— Лілю, я мушу з ним познайомитися! Можна я прийду до вас у гості, щоб просто погладити його? — благально просила вона.

Звісно ж, я назвала їй адресу нашого Бірюзового дому. І ось, щойно закінчилися уроки, хвіртка нашого подвір'я тихо рипнула — подруга прийшла!

Шарік у цей час крутився біля Мушкіної будки. Почувши кроки незнайомої людини, він кумедно наставив свої маленькі вушка й завмер, вивчаючи гостю своїми круглими ґудзиками-оченятами. Мушка на ланцюжку теж відразу підвелася, демонструючи, що вона тут головна охорониця.

Моя подруга тихенько присіла на коліна прямо на зелену траву і лагідно простягнула руку:

— Ой, який же він крихітний! Ну привіт, Шаріку...

Для нашого чорного хвостика це було перше велике знайомство з кимось чужим за межами нашої родини.

Варто було подрузі лагідно протягнути руку, як Шарік від несподіванки відскочив назад. Він трішки злякався незнайомого запаху і кумедно заскирлив на все подвір'я, ховаючись за мої ноги. Мушка відразу навострила вуха, готова кинутися на захист свого маленького підопічного.

Але гостя не рухалася. Вона продовжувала сидіти тихо-тихо і лагідно примовляла:

— Не бійся, маленький, я тебе не ображу.

Шарік вистромив свій чорний ніс із-за моїх кросівок, принюхався... Крок, ще один крок... І раптом уся його собача несміливість кудись зникла! Він підійшов упритул до її долонь, радісно закрутив своїм хвостиком і почав щосили облизувати її руки своїм маленьким рожевим язичком!

Подруга аж засміялася від лоскоту та щастя:

— Лілю, він такий неймовірний! Він мене прийняв!

Моє серце переповнювалося гордістю за нашого розумного песика. Він не просто звик до нового дому, він уже вчився заводити власних друзів.

Набавившись і повністю завоювавши серце моєї шкільної подруги, Шарік раптом зробив швидкий маневр. Раз — і він уже щосили мчить через подвір'я назад до будки! Малюк затишно вмостився прямо коло своєї великої подруги Мушки, ніби шукаючи її схвалення: «Дивись, яка у нас гостя була!». Мушка лагідно опустила голову поруч із ним, знову беручи малого під свою надійну охорону.

Подрузі вже час було повертатися до себе додому. Вона прощалася зі мною з найщасливішою посмішкою на світі. Вона так сильно хотіла побачити нашого чорного хвостика, так мріяла його погладити, і тепер її серце було переповнене радістю від цієї зустрічі.

— Дякую, Лілю! Це був найкращий день! — гукнула вона мені від хвіртки.

Я зачинила двері й подивилася на двох собак у траві. Наш магічний Бірюзовий дім сьогодні подарував радість не лише нам, а й усьому світу навколо.