Розділ 6

Ліля: 

Наступного дня все навколо ніби змінилося. Перший нічний переполох у хаті минув, і Шарік вирушив освоювати велике подвір’я Бірюзового дому.

На вулиці, біля своєї ланки, на нього вже чекала Мушка. Я трохи хвилювалася, згадуючи її вчорашній сердитий гавкіт у кімнаті, але надворі сталося справжнє травневе диво. Варто було чорному малюку підбігти ближче, як уся строгість Мушки кудись зникла. Вони з цікавістю обнюхали один одного. Шарік кумедно закрутив хвостиком, показуючи, що прийшов із миром, і Мушка по-доброму прийняла його!

Буквально за якісь хвилини вони повністю порозумілися і стали справжніми друзями. Тепер наша Мушка заспокоїлася: її новий «молодший брат» виявився слухняним і дуже приязним.

Я дивилася на них і відчувала, як радість переповнює серце. Наша велика команда стала ще більшою, а Шарік офіційно знайшов свого першого найкращого друга на подвір'ї.

Коли Шарік і Мушка опинилися поруч на подвір'ї, я не могла стримати посмішки. Вони виглядали так, ніби магія просто скопіювала нашу Мушку, але створила її маленьку, неймовірно милу версію.

На зеленому трав'яному килимі біля цегляної доріжки Шарік спочатку сидів, як пухнасте ведмежа . Його круглі оченята з цікавістю блищали на сонці, а кумедні вушка робили його схожим на казкове створіння. Але варто було йому вибігти на бетонну доріжку біля Мушки, як він упевнено став на свої руді лапки . Одне його вушко кумедно піднялося догори, ловлячи кожен шурхіт травневого вітру, а хвостик радісно застиг у повітрі.

Мушка подивилася на цього маленького бешкетника, який так нагадував її саму, і в її очах більше не було строгості . Вони стояли на одному подвір'ї — велика, досвідчена Мушка на своїй ланці і маленький, відважний Шарік, який уже готовий був бігати за нею хвостиком. Це було справжнє собаче порозуміння, яке буває лише тоді, коли тварини відчувають доброту Бірюзового дому.

Після всіх пригод, знайомства з Мушкою та перших кроків по подвір'ю, Шарік зовсім вибився із сил. Я принесла йому мисочку з теплим молоком, і він із задоволенням попив його, кумедно чавкаючи.

А за хвилину його маленькі оченята самі собою закрилися. Він згорнувся калачиком на затишному коцику, який ми йому постелили, і солодко заснув. Його животик мірно піднімався і опускався, а іноді він навіть тихенько поскулював уві сні — напевно, йому снилося, як він ганяється за Рижиком або знову біжить за Мушкою по зеленій траві.

Я дивилася на нього і думала: «Ти такий маленький, але приніс у наш Бірюзовий дім так багато радості. Спи спокійно, наш чорний хвостику».

Шарік солодко потягнувся, відкрив свої круглі оченята і прокинувся. Сон на свіжому повітрі та тепле молоко додали йому сил, і цей чорний хвостик знову був готовий досліджувати світ подвір'я.

Але найцікавіше було спостерігати за Мушкою. Оскільки вона була на ланці, вона не могла бігати за малюком по всьому подвір'ю. Варто було Шаріку відійти трохи далі, в зелену траву, як Мушка починала помітно переживати. Вона натягувала ланцюжок, витягала шию і ні на секунду не зводила з нього свого уважного погляду. В кожному її русі відчувалася така зворушлива турбота! Вона ніби подумки казала йому: «Малий, не йди далеко, будь слухняним!».

Шарік, відчуваючи цей захист, кумедно крутив хвостиком і намагався триматися ближче до своєї нової великої подруги. Наш Бірюзовий дім став свідком народження справжньої, неймовірної собачої вірності.

Його першим притулком стала саме будка Мушки. Він затишно вмостився там, сховавшись від усіх вітрів та тривог, відчуваючи тепло своєї нової подруги.

Це виглядало надзвичайно зворушливо. Мушка, хоч і була на ланцюжку, не тільки дозволила, а й, здається, заохотила малого сховатися в її «фортеці». Тепер, коли він прокинувся і визирнув з будки, Мушка зустріла його спокійним поглядом, у якому було стільки материнської ніжності. Вона ніби казала: «Спи тут, малий, я нікого не підпущу, поки ти поруч».

Це було не просто цуценя в будці — це був початок великої довіри, яка з кожним днем ставатиме тільки міцнішою.

Але довго сидіти на одному місці — це точно не про Шаріка! Як тільки він остаточно прокинувся, то рішуче виліз із теплої Мушкіної будки. Сон і свіже повітря зробили свою справу: малюк знову зголоднів, тому з великим апетитом поїв своєї смачної їжі, забавно плямкаючи на все подвір'я.

А далі почалося найвеселіше. Набравшись нових сил, цей маленький чорний хвостик увімкнув режим «супер-швидкості» і забігав по всьому подвір'ї Бірюзового дому! Він весело перебирає своїми рудими лапками-шкарпеточками, ганяється за травневими метеликами та досліджує кожен куточок.

Мушка від такої активності аж розгубилася: вона сидить на ланці й тільки встигає повертати голову то вліво, то вправо, стежачи за його кумедними маневрами й тихо зітхаючи від турботи. Маленький бешкетник офіційно став головним джерелом руху та радості в нашому домі!

Події на подвір’ї нашого дому почали розгортатися зі швидкістю літньої блискавки. Спочатку мама вирішила влаштувати собакам справжнє свято й відпустила Мушку з ланцюга, щоб вони з Шаріком могли побігати на волі. Спершу все було чудово, малюк весело гасав, але раптом Мушка грізно заричала й штовхнула його до землі! Шарік злякався, а сама Мушка від такого суворого педагогічного процесу налякалася ще більше й кудись утекла. Мамі довелося йти шукати нашу велику захисницю й прив'язувати її назад на місце.

Я, пішла до хати, а на подвір'ї тим часом розігралася нова драма. Мама взялася забити цвях, щоб Шарік, боронь Боже, не проковтнув його під час своїх ігор. Маленький хвостик непомітно підкрадався ззаду, і мама, не побачивши малюка, випадково наступила йому на лапку! Пролунав голосний писк, і Шарік від переляку та несподіваного болю миттєво вкусив маму за ногу. На щастя, це була лише перша захисна реакція малого ведмежати, і з ними обома все добре.

Але на цьому переполох не закінчився. Шарік знову бігав, крутився, і раптом біля хати зачепив палицю баби Олени. Вона з гуркотом упала і ледь не зачепила мою молодшу сестричку Кетті! Справжній собачий ураган в один момент пронісся по нашому двору.