Розділ 4

Шарік : 

​Я сидів на базарі у теплому кошику. Навколо метушилися люди, а поруч зі мною в кошику тулилися інші песики: білі, біло-чорні, коричневі... Їх розбирали дуже швидко, а я все залишався сам. Один чоловік пройшов мимо і кинув:

— Чорний... Чорні приносять нещастя.

Мені стало сумно, але тут я побачив її — жінку з добрими очима. Вона підійшла ближче, і я серцем відчув: вона вибрала саме мене!

​Коли ми їхали до мого нового дому, у неї задзвонив телефон.

— Мамо, алло! — почулося зі слухавки.

«Мама», — подумав я, прислухаючись до рідного голосу.

— Лілю, я купила тобі песика! Ти хотіла назвати його Шаріком? Я його знайшла!

— Ура-а-а! — знову пролунав радісний вигук.

Ім’я «Шарік» мені дуже сподобалось. Мама підняла мене на руки й прошепотіла:

— Тепер тебе звати Шарік. Моя мама і доньки дуже на тебе чекали.

— Гав! — відповів я. Мені вже кортіло познайомитися з дівчатами.

​Коли ми нарешті приїхали, я забіг у хату. Першою мене зустріла маленька дівчинка.

— Шаріку! Тепер у нас два песики!

— Кетті, не кричи так, — почувся голос бабусі. — Гарний пес, хоча я хотіла білого, як наш Білик.

«Значить, її звати Кетті. А де ж Лілі?» — подумав я. Кетті тим часом запитала маму:

— Мамо, у Лілі сім уроків, коли вона прийде? Я хочу познайомити її з Шаріком!

Я вибіг на подвір’я і раптом побачив її — невелику собаку.

— Привіт, я Мушка. Тепер я твоя старша сестра, тож краще слухайся мене! — почулося від неї. Люди чули лише гавкіт, а я знав — я знайшов сім’ю.