Розділ 2

Ліля : 

Середа почалася з прохолодного ранкового повітря. Я йшла до школи, міцно тримаючи лямки рюкзака. Світле небо, яке ще вчора обіцяло чудо, сьогодні здавалося просто фоном для звичайного навчального дня. Але в мене всередині все було інакше.

На уроках, коли вчитель розповідав про далекі країни чи правила граматики, мої думки постійно вислизали за межі класу. Я  малювала на полях зошита маленькі чорні силуети з хвостиками-закарлючками. Кожна цифра на годиннику над дошкою тепер означала не просто час до перерви, а крок до наступного вівторка.

— Можливо, наступного тижня... — шепотіла я собі під ніс, коли в класі ставало тихо.

Я  знала: мама не забула. Я знала, що вівторок і середа — це магічні дні, коли з’являються можливості, і машина знову зможе вирушити до міста. Тепер її очікування стало дорослішим. Воно більше не було схоже на яскравий спалах, як учора, тепер це був рівний і теплий вогник свічки, який не згасне до самої зустрічі.

Повертаючись зі школи, я  вже не бігла так стрімко, як минулого разу. Я  йшла спокійно, вдихаючи запахи весни. Вдома її зустрічала Мушка. Чорно-підпала подруга, здавалося, теж щось передчувала. Вона ходила за мною хвостиком, ніби питаючи: «Ну що, скоро нас стане троє?».

Вечорами в Бірюзовому домі я  та Кетті  часто обговорювали майбутнє. Ми вже вирішили, де стоятиме мисочка Шаріка і яку стару ковдру ми перетворимо  на найтеплішу лежанку у світі.

— Він обов'язково з’явиться, — казала я сестрі, коли ми  разом дивилися у вікно на вечірні зорі. — Мама сказала, що в «добрі руки» песики приходять самі. Можливо, наш Шарік зараз теж росте десь там, набирається сил, щоб наступного вівторка витримати довгу дорогу в нашому авто.

Я дістала свій блокнот і почала писати другий куплет пісні:

«Мине вівторок, прийде середа,

Тебе зустріне вся наша сім'я.

У Бірюзовім домі, де сонце і сміх,

Ти станеш найріднішим для нас усіх...»

Очікування було важким, але воно робило мрію ще ціннішою. Кожен день, кожна пройдена школа і кожен вечір у колі сім’ї були лише частиною великого шляху до того моменту, коли в машині нарешті почується радісний гавкіт.