Пролог

Ранок вівторка у Бірюзовому домі почався не з гавкання чи мурчання, а з особливої, майже магічної метушні. Повітря було прохолодним, але сонце вже несміливо зазирало у вікна, ніби теж хотіло дізнатися головну таємницю дня.

Мама збиралася до міста. Її слова, сказані ще за сніданком, відлунювали в голові Лілі солодким передчуттям:

— Я куплю песика, доню. Сьогодні у нашому домі з'явиться новий хвостик.

Ліля йшла до школи, міцно стискаючи лямки рюкзака. Дорога здавалася довшою, ніж зазвичай, а кожен зустрічний вітерець ніби нашіптував про те, що вдома на неї чекають зміни. Уроки тягнулися повільно, як густа карамель. Математика, мова, читання — усе це здавалося таким далеким і трохи нудним порівняно з тією важливою подією, що розгорталася зараз у місті.

Вчителька щось пояснювала біля дошки, але Ліля лише дивилася у вікно, де гойдалися віти дерев. Вона всміхалася сама собі — тихо, в глибині душі. Їй було байдуже, якої породи буде цей песик. Буде він пухнастим, як хмаринка, чи гладеньким, як атлас; великим охоронцем чи маленьким бешкетником. Колір теж не мав значення — вугільно-чорний, рудий чи плямистий. Головне було інше: він буде їхнім. Він стане частиною їхньої великої пухнастої банди, де вже панували мудра Мушка та поважний Пушок.

Ліля знала: цей вівторок назавжди увійде в «Магічний літопис» їхнього дому як день, коли серце Бірюзового дому стало ще на одну лапу більшим.