Глава 93

Їхала я вже четверту добу, коли несподівано зрозуміла, що місцевість, якою проїжджаю, мені знайома. Тут я вперше з'явилася в цьому світі, зовсім поруч знайшла на дорозі вбиту дівчину. Значить, портал поряд! Залишилося небагато, на радостях пустила коня галопом.

Але на мене чекало розчарування. Ліс був той самий, галявина вся вкрита зламаними гілками та листям, теж на місці. А от повітряного вихору не було. Лише легкий вітерець шелестів листям.

Як і передбачалося, стихійні портали виникають у несподіваних місцях. Як мені тепер його знайти?

Єдиний вихід знайти того товариша, що передбачає бурі і рухатися за ними.

"А він бунтівний, шукає бурі" - це про мене.

Вирушила до того села, де мешкав передбачуваний «метеоролог». Одне тішило - селище розташовувалося зовсім недалеко.

Будинок прогнозиста знайшла також швидко. Все якось надто легко складалося, не вірю я в таке везіння.

І я мала рацію. Провісником бур виявилася скручена в дугу бабуся. У неї на погоду сильно спина нила - ось і всі прогнози.

Присіла я на такому ж старому ганку, що й сама господиня, і невидячим поглядом дивилася в простір, підперши голову кулаком.

Як тепер шукати ці портали? Бродити по окрузі в надії випадково натрапити на смерч?

- Ти навіщо прийшла дівчинка? – несподівано знову виринула з хатини бабуся.

Я навіть здригнулася, так різко вона з'явилася. І що це за здатність підкрадатися нечутно?

- Портал шукаю у свій світ, - відповіла їй чесно, від втоми та досади забувши про обережність.

- Вчора це було чи кілька місяців тому, приходив до мене воїн теж за порталами ганявся. Світленький такий, на тебе схожий. Чи не братик випадково?

- Брати! - Я навіть підскочила.

Чого не очікувала, то це почути від місцевої шептуні цінну інформацію. Невже це той самий воїн, що нас із Ванькою з нашого світу виманив?

- То ти його шукаєш?

- Шукаю! - відповіла чисто автоматично.

Шкода, що воїн загинув, він міг би багато розповісти нам. А головне – навіщо він нас із братиком сюди затягнув?

- Так спізнилася ти з порталом, - видала наостанок бабуся і зібралася вже зникнути у своїй хатинці.

- Як спізнилася? - схопила я її за рукав.

- Так, буря вже майже пройшла. Не встигнеш добігти, - і вона висмикнула свою руку з мого захоплення.

- Я встигну! Скажіть тільки де, - не збиралася я так легко здаватися.

- Недалеко, - махнула старенька рукою убік. - Перейдеш річку, за нею поля тягнуться до самого лісу, там і буде портал, його здалеку видно. Тільки ти спізнилася.

Вона ще щось намагалася сказати мені, але я більше не слухала. Схопилася на коня і помчала, що є духу в зазначеному напрямку.

Але варто було лише виїхати з села, як на пагорбі помітила загін воїнів, що прямували в той самий бік, як і я. Простір був відкритий, сховатися ніде, та й не було часу в мене в хованки грати. Пригнулась до загривка і пришпорила коня.

Краєм ока помітила, що воїни рушили мені навперейми. Попереду виділялася одна постать, у чорному.

Серце забилося в паніці божевільним ритмом. Дракон тут, і його кінь набагато швидший за мою конячку. З кожною секундою він наближався.Як вони знайшли, адже я була обережною? Ось не даремно мене всю дорогу тривога не покидала.

Річка з'явилася переді мною, наче з-під землі. Майже не знижуючи швидкості, в'їхала у воду. Бабуся казала: «перейдеш», отже, річка має бути неглибокою. Мені пощастило, було справді мілко. Так і не злазячи з сідла, подолала воду. Вибираючись на протилежний берег, почула ззаду сплеск води. Погоня була дуже близько.

Не обертаючись, рвонула до порталу, що вже виднівся недалеко. Повітряний стовп був немов маяк посеред простору. Аби тільки встигнути!

Коли до порталу залишилося зовсім небагато, моя конячка несподівано зупинилась і ні в яку не хотіла продовжувати шлях. Довелося зістрибнути й надалі бігти на своїх двох.

Смерч був світлий, хоч він і піднімав у повітря пилюку і дрібне сміття, але на висоті був зовсім білим. Значить, ніяк не може бути зі світу тіней, той має бути чорним.

До порталу залишилося кілька метрів, коли я зрозуміла, що встигну. Ось він рукою подати. Ззаду почувся крик:

- Стій!

Обернулася. До мене на всіх парах мчав, мов чорний демон, Дракон. Він був такий близький, що я вже могла розглянути риси його обличчя. Але на самому підході, його кінь теж несподівано став дибки, і принцові довелося зістрибнути.

З серцем, що гулко билося, спостерігала, як він наближається. Час ніби застиг.

Шалено хотілося піти назустріч, здається, ще сильніше, ніж там у палаці. Його магія посилилася чи я збожеволіла? Тяга була така непереборна, що мені довелося стиснути зуби і стиснути кулаки до болю в кісточках, щоб утримати себе на місці.

«Це чужий мені світ, – сказала подумки. - Краще буде, якщо я піду. А принц житиме по той бік реальності, з ним все буде добре».

Поступила до порталу.

- Стій! - знову крикнув Дракон, коли я однією ногою вже майже була в вихорі.

«Що я творю?! - вибухнуло в мозку відчайдушне. – Навіщо йду?!»

Я повернула назад, але пізно. Наче хтось невидимий схопив і затяг у портал. Я рвалася назад, простягаючи назустріч моєму Дракону руки, але смерч виявився сильнішим.

Наші долоні були так близько, зовсім небагато і зможемо торкнутися один одного. Але перед очима вже закрутились кольорові плями і світ зник.

***

Принц завмер, з ненавистю дивлячись на вихор повітря, що зникав на очах. Йому забракло всього секунди, щоб утримати ту, що так поспішала піти. Портал зачинився.

Вона пішла… Він спізнився лише на мить…

Пішла, забравши із собою його серце. Його кохана жінка, його єдина, його таємниця.

Кінець другої книги.

Дякую, дорогі читачі, що обрали мою книгу! Буду рада, якщо ви поділитесь своїми враженнями з автором.