Глава 87

- Мене не чіпатимуть, - перебив лікар. – Цілителі надто цінні для цього світу, тому зі мною нічого не буде. Запруть хіба що в клітку, тільки це нічого не змінить, уже багато років я живу, як у клітці. І якщо ви не хочете собі такої долі, вам краще піти.

- Чому ви думаєте, що на мене таке чекає теж? - присіла я на запропонований стілець.

- Коли все розкриється, вас стратять на головній площі, - продовжив він сумно, не підводячи на мене погляду. – І навіть якщо ви видасте свої здібності до магії та розповісте, що ви з іншого світу – це буде їм зайвий привід замкнути вас подалі від людей та світла.

Перспективи зовсім не райдужні він мені розписав. Єдиний вихід зараз – зникнути кудись подалі.

- Мені час, - зітхнула я важко, і підвелася.

- Зачекайте! - він теж підвівся і почав щось шукати на полицях. - Якщо ви все ж наважитеся бігти, вам знадобиться карта.

Лікар дістав згорнутий у рулон аркуш паперу, перев'язаний стрічкою.

- Тут, - розкрив він скруток і показав мені пальцем на чорні цятки на карті. - Можливі місця появи стихійних порталів. Цього місяця вони особливо активні через зливи і бурі. Можливо, вам пощастить, і ви опинитеся в потрібному місці та у потрібний час. Зважаючи на те, що ви досі живі – удача вас любить.

- Дякую! - взяла я з його рук карту. - Але чому ви мені допомагаєте?

- Ви дуже схожі на мою дівчинку, - відповів він просто і, кивнувши рукою на полиці з різними препаратами, додав: - Візьміть у дорогу зміцнюючий засіб, думаю, вам знадобиться.

Після вийшов, надавши мені самій розбиратися з еліксирами.Взявши до уваги пораду лікаря, зібрала собі в мішечок кілька бульбашок із зіллям. Зміцнююче мені знадобиться, засіб для надання сил теж не завадить, зілля знань - обов'язково,  мало з ким доведеться спілкуватися, шлях довгий, і ще кілька склянок про всяк випадок.

Затарившись ліками, сунула туди карту і побігла назад у особняк. Перед дорогою треба добре поїсти і встигнути зібратися до того, як повернеться Чорний дракон.

Лікар мав рацію, удача все ще була на моїй стороні. Добігла я до дому без пригод, навіть нікого на шляху не зустрівши.

Залишилося тільки забрати з собою Ваньку і драпати з цього поганого світу.

Швидко пообідавши, відправила Мірану, нібито на розвідку, а сама почала збиратися. Дістала з шафи свій рідний мішок, що колись мені видали в таборі, і в якому все ще лежали мої рідні джинси та курточка. Склала в нього все потрібне. Подорожувати краще у чоловічому костюмі місцевого виробництва. Треба буде його роздобути. Ще потрібні гроші у дорогу. Про це попрошу подбати братика.

Коли моя служниця повернулася з новинами про те, що Дракон ще не повернувся, відправила її тепер за Ванькою. Доводилося ризикувати, більше довіритися не було кому.

Мірана пішла, а я залишилася чекати на неї, стоячи біля вікна. Тепер, коли зі зборами було покінчено, на мене напала дика туга. Серце стисло болем.

«Я не маю думати про нього! – наказала собі подумки. – В мене не має іншого вибору!»

Але всередині ніби камінь важкий ліг, навіть дихати стало скрутно.

Раптом двері зі стуком відчинилися і вбігла захекана Мірана, до казарм вона так і не дісталася.

- Вам потрібно терміново йти! – насилу вимовила дівчина. – Нині тут будуть стражники!

Стало так страшно, що я на мить скам'яніла.

- Ідіть же! – мало не плачучи продовжила Мірана. – Я знаю, що ви не Алана!

Від цих слів я здригнулася і злякано подивилася на неї.

- Я знала від початку, - заговорила та швидко. - Як тільки ви зайшли в будинок і посміхнулися, я вирішила, що моя пані знову стала колишньою і шалено цьому зраділа. Але потім я зрозуміла, що ви зовсім інша. Вона ніколи до мене так добре не ставилася, навіть у кращі роки. А останнім часом Алана стала байдужою до всього, холодною. Вона мене лякала не аби як.

- Мірана ... - я хотіла подякувати служниці, сказати їй щось підбадьорливе, але не знайшовши слів, просто обійняла.

Ця дівчинка прийняла мене, дбала і жодного разу не промовилася про те, що знає, хто я. Проявила таку відданість незнайомій людині, що не кожному другові під силу.

- Спасибі тобі! - сказала я тихо.

- Тікайте! - відсунулася від мене служниця. - Я проведу вас через чорний хід!

Вона побігла до дверей, а я встигла зробити за нею лише кілька кроків, як з коридору почувся тупіт кількох ніг. Стражники? Мірана злякано озирнулася.

Кроки наближалися, повторюючи стукіт мого стривоженого серця.