Глава 69

- Чому? – насупив бровки його маленька високість.

- Тому що хоч ти і чудовий хлопчик і дуже мені подобаєшся, я занадто доросла для тебе.

- Я швидко виросту! - продовжив уперто принц, надувши губи і склавши руки на грудях.

- Коли ти виростеш, я вже буду старенькою, - постаралася відповісти якомога серйозніше, але ласкавим тоном.

Він такий кумедний, що ніяк неможливо стримати посмішку.

- Про це не хвилюйся, - несподівано зрадів його високість і, схопившись, потягнувся до мене ручками. - Я уповільню твоє старіння!

- Стій! - встигла вигукнути я, загородившись лише чашею з морозивом. - Знову на мені будеш магічити?

- Я трошки, - зробив невинне личко маленький хуліган, тільки приховати хитрі іскорки в очах він ще не вмів.

- Ні! - підскочила я і відбігла на безпечну відстань. – Тобі заборонено експериментувати на людях!

Нагадала йому слова принца старшого, тільки це не справило належного ефекту.

Хлопчисько несподівано заразився азартом від мого переляку і заходився мене наздоганяти з таким злісно-радісним виразом на обличчі, що я, заверещавши, сховалась за стіл із морозивом, чим тільки додала йому сміливості.

- Халгер! - почала йому через укриття. - Я тобі не дозволяю використовувати на мені магію!

- Не бійся, це не боляче! – заявив цей дрібний капосник і продовжив до мене наближатися.

Іншого разу я розсміялася б над його словами, але зараз стало не до жартів. Невідомо, що може наробити цей чарівник.Якщо його магія здатна давати зростання і розвиток, значить, може досягти і протилежного ефекту? Що ж, я знову можу стати маленькою дівчинкою? Ні, якби мені було вже багато років, пропозиція омолодитися – тільки потішила б. Але в мене і так у цьому світі зовсім не мій вік, ставати ще молодшою немає жодного бажання.

Ми кружляли навколо столика з морозивом, і я цілком серйозно намагалася втекти від семирічної дитини. Мене рятувало те, що на відстані він не міг магічити, необхідно було до мене доторкнутися. Якби це дитя не було магом, схопила б у оберемок і нашльопала гарненько, щоб задниця вся синя була.

Коли я вже почала злитися, і вигадувати, як би його так схопити і надавати по м'якому місцю, щоб він не міг свої ручки розпустити і начаклувати чогось непотрібного, але мене саму схопили за талію, тільки зовсім не дитячі долоні. І я виявилася притиснута до теплих чоловічих грудей.

- У доганялки граєте? - пролунав над вухом голос Чорного дракона.

"Цього тільки не вистачало" - подумала прикро, закотивши очі до стелі.

При появі старшого брата Вовченя став смирним, тільки дивився на Дракона насторожено-сердито. Знову той завадив йому повеселитися.

- Пані Алана дуже добре вміє тікати, тільки вона забула про те, що все одно буде спіймана, - прошепотів Асгард, обдавши своїм подихом мою шию, викликавши хвилю мурашок по тілу.

- Анітрохи, - спробувала я звільнитися з його обіймів. – Пані Алана воліє й надалі бігати.

- У неї це не вийде, - ще нижче нахилився його високість, легко доторкнувшись губами до вуха.– Я її всюди знайду!

"Мама дорога!" - мене відразу в жар кинуло. А останні крихти розуму, що посилено намагався мене не покинути, просто прокричали: «біжи!»

- Вона моя! – тикаючи в мене пальчиком, крикнув Вовченя, повернувши нас зі старшим до дійсності. Про дитину ми й забули.

- Десь я цю фразу вже чула, - сказала собі під ніс, але Дракон уловив, судячи з настороженого виразу обличчя.

Вибралася з його обіймів, підійшла до малого.

- Повтори, що ти сказав, - попросила його, присівши навпочіпки, щоб бути на одному рівні з хлопчиком.

- Ти моя, - насупившись, повторив малюк, поглядаючи з-під чола на брата.

Дракон ніяк не відреагував, лише спостерігав за нами, притулившись до одвірка дверей і склавши на грудях руки. Напевно, слова дитини його лише потішили, всерйоз він їх не збирався сприймати.

Що ж, доведеться провести виховний процес самій, причому обом представникам правлячої династії.

- Я іграшка? - спитала молодшу Високість, намагаючись, щоб голос звучав рівно, без сарказму.

- Ні, - відповів Вовченя, поки не розуміючи, куди я хилю.

- Я твоя конячка? - продовжила так само ласкаво.

- Ні, - ледве чутно промовив хлопчик, ховаючи погляд і починаючи, мабуть, уже розуміти, куди я хилю.

- Може, я дерев'яний столик, який ти можеш поставити у своїй кімнаті?

Малюк посміхнувся від такого припущення, але все ж таки сказав чергове: «ні».

- Тоді може я людина, така сама, як ти, з вільною волею та вибором?!