Глава 60

Як же, залишишся тут оптимістом, виринувши в чужому непривітному світі та ще й без можливості повернутися додому.

Ванько безтурботно вивчав кімнату, не звертаючи уваги на мій стан. Дійшов до кошика із продуктами від маленького принца. Витяг якийсь фрукт і засунув у рот. Який безшабашний товариш. Життя його нічого не вчить. Далі братик пройшов до вікна і взяв у руки бульбашку з отрутою. Потягнувся вже відкрити, як я з жахом підскочила і вихопила посудину.

- Це отрута! - промовила якимось чужим голосом, ледве переводячи подих.

У голові виникла моторошна картинка, що я не встигаю добігти, а цей лоботряс відправляє вміст прямо собі в рот, як хвилину тому фрукт.

- Ти чого така нервова? - здивувався той, поглядаючи на мене скоса.

- Ваню! - на мене злість накотила неймовірна, ледве стримуючись, промовила. - Це отрута і дуже страшна! Достатньо однієї краплі, щоб роз'їло твої пальці до кісток.

- А навіщо вона тобі? – відразу запитав братик, з підозрою дивлячись на пляшку у моїх руках.

- Та це не моє ... - почала пояснювати я, але не встигла, у двері постукали.

І гучний голос стражника сповістив:

- Пані Алана, до вас Його Високість, принц Асгард!

- Одну хвилину, я не одягнена! - крикнула перше, що спало на думку і почала виштовхувати недолугого братика в те саме вікно з якого він з'явився.

- А чого це до тебе принци так пізно приходять? - запитав хлопчик, опираючись моїм потугам його виштовхати, і навіть не збираючись допомогти сестрі.

- Ваню! - прошепотіла зло.– Давай усі запитання потім! Якщо він тебе тут застане, то нам обом буде капець!

З мене навіть жаргон попер, щоб братику зрозуміліше було.

- Гаразд, - переступив він нарешті підвіконня. - Пустуня ти, сестричка!

Додав на прощання і, хитро підморгнувши, зник у вечірньому саду.

Випроводивши братика, не зволікаючи кинулася до дверей, щоб принц нічого зайвого не запідозрив, і тільки в останній момент помітила, що все ще тримаю злощасну бульбашку в руці. Повернула її на підвіконня і вже спокійніше пішла відчиняти.

Спинку випрямила, підборіддя підняла, таки я пані, треба відповідати.

Відчинивши, відступила вбік, даючи Його Високості пройти.

- Швидко ви одяглися, - видав Дракон, пройшовши через усю кімнату саме до того вікна, за яким зник Ванько.

– Що? - не зрозуміла його відразу, стежачи за ним з тривогою, але тут же згадавши про упущену фразу, коли принц був ще за дверима, додала. - Я просто спала перед тим, як ви прийшли, потрібно було час привести себе до ладу.

Принц постояв трохи, щось розглядаючи, потім обернувся до мене.

- Мені здається, ви трохи схвильовані? - спитав надто вже пильно дивлячись мені в очі.

Цей погляд не обіцяв нічого доброго. Так дивиться кат на свою жертву. Невже щось запідозрив? Чи чув Ваньчин голос? Доведе мене цей принц до божевілля.

- Ви маєте рацію, - не стала заперечувати, а скориставшись наданою можливістю, перевела його увагу в потрібне мені русло. – Сьогодні я знайшла у себе у речах дуже дивний предмет.

Пройшла до сусіднього підвіконня і вказала рукою на посудину з отрутою, що знаходилася там.Дракон перевів погляд на пляшечку, потім на мене, і знову повернувся до ємності.

- Де, ви кажете, знайшли? - спитав, підходячи ближче і обережно беручи до рук склянку.

- У себе в речах, - повторила я і додала. - У коробочці з лікарськими зіллями.

При цьому всім своїм виглядом виражала крайню міру невинності та зацікавленості у розслідуванні.

Його Високість відкрив кришку і як я нещодавно потяг носом повітря. Щоправда, не відсахнувся, а лише швидко закрив. На обличчі жодним м'язам не здригнувся, лише брова на долю секунди злетіла вгору, але відразу повернулася назад.

Якщо він і здивований, то не дуже. Ну, я теж ні в чому не винна, нема чого на мене так поглядати підозріло.

- І як давно воно тут? – спитав принц.

Тепер настала моя черга дивуватися.

- Звідки мені знати? - знизала плечима. - Я в ті коробки з самого прибуття до палацу не зазирала.