Глава 48

Дійшовши до будинку, швидко попрощалася з принцами, потріпавши малюка по кучерях, що стирчали на всі боки, і вклонившись старшому.

На сьогоднішній день достатньо з мене було пригод, але виявилося, що сюрпризи ще не скінчилися.

Увійшовши до кімнати, виявила на ліжку ту саму бальну сукню, і мало не заплакала, споглядаючи це диво.

Ніжного персикового кольору, але з такою кількістю блискучих нашивок, що можна на різдвяну ялинку чіпляти.

Заплющивши очі, опустилася поруч. Так… я підозрювала, що у нас із Міраною смаки різні, але не настільки ж.

На дотик тканина виявилася напрочуд приємною. Подолавши бажання запхати персикове неподобство куди подалі в шафу, наважилася все ж таки приміряти. Служниця ще не з'явилася, зазвичай являлась відразу, можливо щось затримало або тягне величезне блюдо з вечерею. Вона ж не знає, що мені потрібно харчуватись особливими продуктами. Тому переодягатися довелося самій. Заплутавшись у шнурівці зрозуміла, що цей світ мене розбалував, вже й роздягнутися сама не можу. Скоро зовсім розучусь, як потім до нормального життя повертатися?

Ледве впоравшись із гачками та зав'язочками, вилізла з сукні. Корсети з того пам'ятного дня я так і не носила, що полегшило завдання.

Бальне диво вдалося одягнути з першого разу. Подивившись у дзеркало, несподівано зазначила, що воно мені неймовірно йде. За віком уже начебто не покладено подібні сукні, але та юна дівчина, що дивилася на мене з дзеркала, цілком могла собі його дозволити. Не персик правда, а така собі лялечка стала, можна прямо в коробочку і в дитячий магазин іграшок на полицю. А з наявністю тепер довгого волосся схожість була вражаюча.У принципі, все виявилося не так вже й погано. Якщо прибрати рясні блискітки знизу, а залишити лише на талії та стегнах, вийде цілком собі симпатичне плаття.

Повернувшись ще трохи біля дзеркала, зібралася вже зняти, як у кімнату вихором влетіла моя невгамовна служниця. Побачивши мене, просто таки заверещала від захоплення.

- Я знала! - закричала так, що захотілося заткнути вуха або її. - Я знала, що це плаття те, що потрібно! Ви в ньому така… така…

Смішна вона, таке непідробне щастя в очах. Наче це не я, а вона на бал зібралася і вже зустріла там принца.

Дівчисько бігала навколо мене, радісно вигукуючи, ніби цвірінькав горобчик, що дорвався до корму.

Не змогла я їй сказати правду про наряд, лише сумно посміхалася. У моєму житті були подруги, з якими в юності чогось тільки не творили, чого тільки не переживали. Але ще жодного разу ніхто так не тішився з того, що мені просто йде якась сукня.

- Дякую! - сказала їй, від надлишку почуттів мало не розплакавшись, що мені не властиво. - Дуже красиво!

Зайве відпорю перед самим балом, щоб вона не бачила, хай потішиться людина.

– Ох! – нарешті Мірана помітила моє волосся. - Що це?

Вона доторкнулася до коси і швидко обсмикнула руку, ніби боялася, що та зараз оживе і вчепиться в неї.

- Це принц Халгер зробив мені такий подарунок, - відповіла я не без гордості.

– Принц Халгер? - перепитала вона і присіла на ліжко. – Як же ви? Що ж це таке? Ви не постраждали?

Служниця почала мене розглядати з усіх боків, мабуть, на предмет зайвої кінцівки. Здається мені, траплялися випадки.

- Зі мною все гаразд, - запевнила її добродушно. - Маленький принц виявився дуже доброю людиною, навіть продукти мені передав, щоб добре харчувалася після процедури.

- Продукти? - знову перепитала Мірана і тільки зараз помітила залишений біля входу кошик.

Підбігла і зазирнула всередину, потім обернулася і з явним обожненням додала:

- Пані, ви мене не перестаєте дивувати. До Самотнього вовка всв підійти бояться, а ви...

- Він більше не самотній, не називай його так, - зупинила служницю. - Ми придумаємо йому інше ім'я.

- Як же так? - вона дивилася на мене, спантеличено моргаючи.

- А ось так! - заявила їй. - Я поговорила з принцом, і він погодився змінити ім'я. Залишилося тільки його вигадати. Думаєш, ми не можемо?

- Ні, тобто, - Мірана трохи зам'ялася, але після сміливіше додала: - Ви можете! Думаю, що ви можете!

Її фраза видалася дивною, але я не надала цьому значення.

Сукню спільними зусиллями зняли та відправили до шафи до балу.

Їсти мені раптом захотілося з неймовірною силою, наче тиждень нічого не їла. У цей момент і став у нагоді кошик від принца. Навіть за приладами не стала відправляти служницю. Поставила все на стіл і почала поглинати. Дивлячись на гору, що утворилася, ніколи б не подумала, що можу це з'їсти стільки за один раз. І тільки доїдаючи останній фрукт, з жахом зрозуміла, що вм'яла майже все сама, з Міраною встигла лише поділитися сиром.