Глава 44

А тут така краса за дві секунди: густі та шовковисті, прямо, як у рекламі шампуню.

- Яка в тебе чудова магія! – похвалила хлопця.

Виходить, якщо він може щось вирощувати, значить, у його характері є риси, що створюють.

- Що ти можеш? - поцікавилася, коли принц сів навпочіпки, і почав розглядати пасмо мого волосся у світлі свічки.

- Рослини всякі можу вирощувати навіть із маленьких зернят, - знизав він плечима, не відриваючись від свого заняття.

- То ти можеш сади казкові вирощувати! - простягла із захопленням дивлячись на юного садівника.

- Ні, - видав він несподівано. – Сади – це нудно! З людьми цікавіше. Тільки мені не дозволяють.

Остання його фраза змусила насторожитися. Мабуть, не просто так не дозволяють. Мабуть, накоїв чогось. І тримаються від нього подалі, можливо, з цієї причини.

А я через незнання вляпалася знову. Як би мені не вийшла боком його магія.

- Дякую за волосся! Мені дуже подобається! Але ми хотіли книги почитати, - вирішила я швиденько налаштувати хлопця на інше заняття. А то ще чогось вирішить мені виростити, а я поки що до таких подвигів не готова.

- Так! - кивнув він, і простяг мені книжку, яку раніше взяв з полиці.

До чого спритний малюк, таки досяг свого, доведеться читати йому. Але розкривши, виявила, що книга магічна. Володіння магією виявляти не хотілося. Може, я надто обережна, але так буде краще для моєї ж безпеки.

Поки я роздумувала, дивлячись на сторінки з картинками, його високість не витримав і провів над книгою рукою. Текст відразу став зрозумілим.Отже, цим прийомом володіють навіть немовлята, мені знадобилося стільки часу, щоб розібратися.

- Сідай зручніше, - запросила хлопця до себе на коліна, - Будемо разом читати.

Довго вмовляти його не треба було, так само вправно, як забрався на стіл, він перебрався до мене.

Книга виявилася з казками. Першу історію ми прочитали про лісових мешканців. А друга була про сірого вовка, який зустрів на своєму віку лицаря і вони стали друзями. Казка була дуже коротенька, більшу її частину займали картинки. Але читати мені її довелося кілька разів, коли я намагалася перегорнути і почати читати наступну історію, принц повертав на початок і наказував: «читай».

- Ти ж сам читати вмієш, - здогадалася я, коли випадково прочитала не так слово, а він мене виправив.

- Ні, не вмію, - засмутився принц. - Мені ще рано вчитися.

Це в нашому світі до школи йдуть із семи, а то й із шести років, а тут, як виявилося, лише після десяти починали з дітьми займатися. Бідолаха, скільки ж він раз прослухав цю казку, що вивчив її напам'ять?

- Хочеш, я тебе навчу? – запитала, перейнявшись несправедливістю цього світу. Чому б не навчити дитину читати завчасно.

– Хочу! - підскочив він радісно. – А я тобі вії ще зроблю довгі-довгі…

- Не треба! – перебила його злякано.

Чого доброго зробить мені вії, як у Гоголівського «Вія» і щоразу доведеться віщати потойбічним голосом: «Підніміть мені повіки!»

- Давай поки ти нічого не вирощуватимеш мені? – внесла я слушну пропозицію.– А я за це навчу тебе читати!

Принц насупився, пропозиція спочатку здалася йому незрозумілою, але трохи подумавши, погодився.

На цьому ми й вирішили зустрічатися щодня в бібліотеці та займатися.

Тепер я могла спокійно повернутися до своїх справ, Халгер тинявся за мною спокійний і задоволений. Як мало дитині треба для щастя. Навіть допоміг мені відкрити всі назви магічних книг, просто махнувши рукою у бік полиць із величезними фоліантами.

Я почала перебирати книжки, прочитуючи по діагоналі, а принц сидів поруч і розглядав картинки. Просто таки ідилія. Шукала я хоч щось про магії, тільки потрібного нічого не траплялося. Все, якісь легенди та міфи.

Саме в той момент, коли в одному з томів несподівано промайнуло слово портал, і я вчепилася в обкладинку, хвилюючись, вчитуючись у кожне слово, нас перервали.

- Знову ви! - почулося від входу. — А я так сподівався, що бодай один день нікуди більше не сунетесь.

Обпершись на полицю і схрестивши руки на грудях, зовсім поряд з нами стояв Чорний дракон.

Дивно, що ми з хлопчиськом не почули жодного шолоху. Як він так підкрався непомітно?

- Ви мене налякали, - видихнула, притиснувши книжку до грудей, у марній спробі сховати.

Зовсім не хотілося, щоб Дракон знав, що я читаю. Чомусь стало страшно від усвідомлення того, що принц може взяти з моїх рук фоліант і прочитати. Відразу піде питання, навіщо мені знання про портали.

А далі... моя фантазія не встигла зайти.

В цей момент принц Асгард перевів погляд на моє волосся і суворо запитав у молодшого:

- Твої витівки?

Той у відповідь навмисне схрестив руки на грудях, так само як старший брат, і надув губи, поглядаючи на того з-під чола. Демонструючи усією фігурою явний протест.

Як то кажуть у народі: зайшла коса на камінь.