Глава 41

- Значить, - вирішила підвести підсумок я. - Якщо виїхати далеко і надовго, можна розібратися кохання це чи тільки магія?

- Правильно! – усміхнулася служниця.

А я поглянула на неї по-новому. Виявляється і її в буйну головушку потрапляюсь іноді слушні думки.

- Ти розумниця, Мірано! - похвалила подругу, злізла з ліжка, зовсім забувши, що сьогодні більше нікуди не збиралася виходити і почала збиратися. - Треба пошукати в бібліотеці ще щось про ці магії, щоб напевно знати всю підноготну.

- Дивна ви! - відповіла на це дівчина, стежачи за моїми діями. – Усі у палаці зараз до великого прийому готуються, що за тиждень буде. Сукні шиють, прикраси купують. Тільки про це й розмови, а у вас в голові одні книжки, та всяка нісенітниця.

- До якого прийому? - вловила я основну думку і завмерла біля дверцят шафи.

- Його величність влаштовує прийом із музикою, танцями та феєрверком на честь дня народження наслідного принца. Там, кажуть, весь двір буде присутній. Ваш батько теж, отже, і ви.

- Нічого про це не чула, - простягла я здивовано.

- Куди вже вам, - уїдливо сказала Мирана. – За вашими пригодами та розіграшами немає часу на серйозні речі.

- Мда! - видала я на це, присівши на ліжко.

До чого ж у нас із нею різні поняття про життя. Те, що для мене зовсім не важливо, для неї – серйозні речі.

Хоча, навіщо лукавити, на прийом я сходила б. Дуже цікаво, як такі заходи тут відбуваються. Чому б і не розважитися? Яка дівчина не мріє танцювати на балу, бажано з принцем, і бажано затьмарити всіх своєю красою.

Подивилась у дзеркало.Ну й вигляд у мене! Вся подряпана, сукня рвана, зачіска розтріпалася.

Всіх затьмарити не вдасться, але якщо привести себе до ладу, половину затьмаримо запросто!

- Чого ж ти мені раніше не сказала? - нарікала служниці і почала ритися в шафі. - Яке плаття мені одягнути на цей прийом? І взагалі що там носять?

- Із цим я вам допоможу! – з гордістю заявила Мірана, задоволена тим, що я стала «на правильний шлях». - У цьому питанні можете мені довіритися! Моя подруга працює майстеринею біля однієї дуже відомої швачки. Вже повірте, сукня у вас буде найкращою!

- Гаразд! - простягла з сумнівом.

Не вселяла мені довіру служниця. Вибору великого в не було, тому, відкинувши обережність, дозволила їй зайнятися цим питанням.

Але тут стало інше: як поводитися на цих прийомах? З мене вже одного промаху із солодощами достатньо, зганьбитися перед усім двором не хотілося.

- Цього я вам підказати не можу, - відповіла на мої запитання Мірана. – Чого не знаю, того не знаю.

- Тоді я в бібліотеку, - повернулася я до перерваного плану. – Там точно має бути щось про етикет та традиції.

На цьому ми зі служницею розлучилися. Вона побігла виконувати моє доручення, а я, переодягнувшись і взявши з собою супроводжуючого, вирушила до бібліотеки.

Через сад йти було небезпечно, то пішла в обхід, центральними вулицями.

Сонечко вже почало сідати, але повітря ще було теплим. Ішла швидко, щоб встигнути повернутися до сутінків.

На одному із невеликих майданчиків грали діти. Один хлопчик, залізши на рудого поні, гарцював прямо, як справжній вершник. Окидаючи оточуючих гордовитим поглядом.Напевно, нещодавно навчився триматися верхи, тому й був задоволений собою. Так це смішно виглядало, що мимоволі посміхнулася, дивлячись на юного вершника. Підійшовши ближче, впізнала в ньому одного з наймолодших принців.

- Гей! – несподівано крикнув він, привертаючи увагу.

Обернулася і з подивом виявила, що він саме мене кличе.

- Куди йдеш? - задав він далі питання, під'їжджаючи ближче. І не дочекавшись відповіді, тут же випалив: - Дивись, який у мене кінь!

- Вродливий! - погодилась я, дивуючись тому, що так запросто з дітворою розмовляю.

Раніше особливої ​​любові до дітей за собою не помічала і спілкуватися з цими дивними істотами зовсім не тягнуло. Інша річ, приструнити, щоб не пустували – це я можу! Пам'ятається, варто мені раніше лише з'явитися в дитячому відділенні, тиша наступала рідкісна для тих місць. Все тому, що "сувора тітонька лікар" на дух не переносила шум і гам.

Незрозуміло, чому ця дитина вирішила зі мною заговорити? Поруч стільки народу: охоронці, няньки, натовп слуг. Чи їм не дозволено спілкуватися з принцом? А малому нудно просто так їздити.

- Ти чому тут граєш, а не в саду? - задала я хлопчику питання строгим тоном, як у себе у відділенні. Зараз за непослух усіх по палатах зажену.

Ну, не знаю я, як з дітьми поводитися. Про що з ними говорити?