Глава 39

Принц замислився надовго, дивлячись немигаючим поглядом у простір і випробовуючи моє терпіння.

- Ну, ж бо! - смикнула його за рукав, коли моя витримка добігла кінця. - Це була істота зі світу тіней?

- Схоже, - видав він так само задумливо, не виходячи з образу.

- Але воно мене не вбило, - сказала пошепки, ніби та кицька могла нас почути і повернутися.

- Це дивно! - перевів він на мене погляд і несподівано заговорив: - Три роки тому кішка схожа на ту, що ви описали, убила одну з принцес.

- Принцесу? - ось це було відкриття, і воно не в'язалося з тим, що відбувалося раніше. - Що це виходить? Хтось давно полює на королівську родину?

- Дуже схоже на те, - погодився його високість і продовжив застережливо: - Давайте поки що цей інцидент залишимо в таємниці.

- Могли б і не попереджати, - образилась я. - Я дівчина не з балакучих.

- Так, - підтвердив Чорний. - Ви швидше з жартівниць.

- До кінця життя мені нагадуватимете про це? - запитала в'їдливо.

- Ні, що ви! - роблено обурився принц. – Я не пам'ятаю зла.

Усміхнувся так, що одразу стало зрозуміло, розплата ще буде.

У цей момент у кімнату повернулася Мірана, і нам довелося перервати нашу суперечку. Дівчина принесла якусь бульбашку з каламутною рідиною і приказала:

- Це хороший засіб, ще моя матінка мені їм коліна мазала в дитинстві.

- За стільки років воно давно вже прокисло, - зауважила їй на це, з побоюванням поглядаючи на посудину і ховаючи за спину руки. - Я краще до лікаря сходжу.

- Що це з вами? – здивовано простягла служниця. - Зовсім трохи попече. Ви ніколи болю не боялися.

- Не подобається мені його колір, - відповіла на це.

Принц у наші суперечки не втручався, лише спостерігав, розтягнувши губи в загадковій посмішці.

- Мабуть, я вас покину, - промовив він, коли Мірана почала обробляти подряпини на моїх долонях.

- Всього найкращого! - побажала йому на доріжку, морщачись від болю.

- Постарайтеся сьогодні більше нікуди не виходити, - зупинився принц біля дверей. – Скоро я приставлю до вас воїна.

І не давши мені відповісти, спішно пішов.

Після його відходу ми з Міраною навіть сперечатися перестали. Вона старанно обмазувала мені руки палкою рідиною, а я лише старанно терпіла, повернувшись думками до дивної кішки.

Чому вона на мене так і не напала, залишилося загадкою, але налякала ґрунтовно. Знову доведеться пересуватися палацом лише з супроводом. Та ще й воїна мені виділять на охорону. Було б непогано, щоб Ваньку.

Але Дракон навряд чи його відправить, аж надто ситуація, в якій він нас застав, виглядала пікантною, та й виправданням нашим, швидше за все, не повірив. Ну, нічого, головне, щоб не образив братика.

- Що з вами такого сталося, - запитала служниця, коли з останньою подряпиною було покінчено.

Цікавість перемогла в ній, а я все гадала, як довго вона протримається. Виявилося – недовго.

- Бігла крізь кущі, - відповіла їй, злегка прибріхуючи: - Принц від моєї витівки розлютився, довелося рятуватися втечею, от і мчала, не розбираючи дороги.

- Говорила я вам, до добра не доведе ваш жарт, - вимовила служниця.

Хоча тоді вона сама жадала подивитися, що з моєї прокази вийде. Я їй заборонила, тому й дметься зараз.

Добре, що не взяла її з собою, хоч не наразила на небезпеку.Не думаю, що та кішка просто садом прогулювалася.

- Мірано, а ти випадково не чула про вбиту принцесу? - у мене з голови все не йшла згадка Дракона про смерть дівчини від такої ж тварини.

- Дивно, що ви мене про це запитали, - насторожено промовила служниця. - Зовсім недавно на кухні якраз про той випадок говорили.

- Хто говорив? – схвильовано перепитала я.

Серце забилося швидше, не може це бути простим збігом.

- Слуги балакали, - непевно знизала плечима Мірана. – Я вже й не згадаю, хто.

- Постарайся згадати! - насіла я на дівчину, схопивши за руки. - Це дуже важливо! Хто першим завів розмову?