Глава 38

Ноги немов приросли, йти з безпечного місця не хотілося.

- Гей? - знов потривожила мої думки принцеса. – Прибігла когось рятувати? А виявилося нема кого?

В'їдливо простягла вона, досить скелячись від власної дотепності.

«Киці на вас тієї не вистачає!» - подумала я похмуро.

Мені, звичайно, палець у рот не клади, але зараз був не той настрій, щоб ще по-дурному з нею суперечити.

Зібравши всю хоробрість у кулак, попрямувала по стежці до будинку, намагаючись триматися подалі від простору, що погано проглядався. Почувалася зовсім спустошеною, ніби мене вичавили наче лимон. Лише з побоюванням оглядалася, почувши тріск гілок, або тихий шелест листя.

Все-таки хтось не залишив спроб мене вбити, і та кішечка, можливо, десь причаїлася в очікуванні зручного моменту. Невже ці істоти розумні? Треба буде детальніше розпитати про все принца. А я так сподівалася, що все припинилося. Декілька днів від убивці не було ні слуху ні духу, і я розслабилася.

Останні метри до будинку майже бігла, зненацька повернувся страх. Як на зло назустріч ніхто не попався, хоча, в такий час тут зазвичай людно.

Біля самого порога на мене чекав сюрприз у вигляді принца Асгарда. Відчув, що потрібен мені чи просто мимо проходив? Запізнився, щоправда, ґрунтовно. Треба йому більше тренувати чутливість.

- Ви забули свої солодощі, - почав його високість, обернувшись до мене і простягаючи вузлик, але помітивши мій стан, схвильовано продовжив: - Що з вами сталося?

Дивилася на нього і не знала, з чого почати. Пантера на мене не напала, хоч і ґрунтовно налякала.Власне, що розповідати? Як я від страху мчала по саду?

Зрештою, переступивши через зараз недоречну гордість, почала:

- Я зустрілася в саду з величезною чорною кішкою.

- Кішкою? - перепитав принц хмурячись, і в його очах я прочитала тривогу, можливо, мій страх був не марний.

- Так, пантеру. Тільки розмірами в два рази більше звичайного звіра. Вона за мною стежила, а коли я кинулася геть - погналася.

- Вона завдала вам шкоди? - Його Високість схопив мене за руку, і почав розглядати на предмет ушкоджень.

- Ні, - поспішила я його заспокоїти. – Це лише подряпини. Їх я отримала, продираючись крізь кущі. Кішка мене не чіпала, але бігла слідом.

- Вам треба показатися лікареві, - безапеляційно заявив принц і потягнув мене за рукав у бік лікарні.

- Не треба, - вирвала я руку і додала трохи роздратовано: - Кажу ж вам, це дрібниці.

Я й сама все зможу залікувати, тільки треба втекти від сторонніх очей.

- Чому вона мене не зачепила? - запитала Дракона, намагаючись знайти відповідь на дивну поведінку тварини. - Це могла бути істота зі світу тіней?

- Вам потрібно обробити рани, - гнув своє Високість, не звертаючи уваги на мої запитання. - Не хочете йти до лікарні, я проводжу вас до вашої кімнати.

Заявив принц, все ж таки схопив мене за руку і потягнув усередину. До чого деспотичний товариш нічого не хоче чути, поки не зробить по-своєму. У німому роздратуванні тупала за ним, трохи вперто пригальмовуючи.

- Опиратиметеся, - байдуже кинув Чорний. – Понесу на руках.

Цілу трагедію із простих подряпин зробив. Зло свердлила йому спину, поки ми рухалися коридором.

Відчинивши двері в мої покої, виявили Мірану, що дрімала в кріслі. При нашій появі дівчина схопилася, безпорадно мигаючи очима зі сну і незбагненно проводжаючи поглядом нашу дивну процесію по кімнаті.

Усадивши мене на ліжку, Його Високість обернувся до служниці:

- У вас є настій, яким обробляють садна?

- Ох! - тільки в цей момент Мірана побачила в якому я стані. – Зараз!

Швидко зрозуміла в чому річ, вихором вибігла за двері.

- Ви не відповіли на мої запитання, - пробурчала я, здійнявши на Його Високість похмурий погляд.

- Ось що буває з дівчатами, що надумали жартувати над принцами! - видав той злорадно.

- То це ваших рук справа? – обурено підскочила я.

- Ні, - посадив мене назад Дракон. - Вкотре переконуюсь, що вас не можна залишати одну. Як виглядала та кішка?

Я постаралася максимально точно описати бачену мною пантеру, і навіть згадала, що її очі світилися червоним. Додала дуже серйозно, що мені це не привиділося.