Глава 15

Ні, цього не може бути. Жодної логіки! Якби принц Асгард убив Алану, мені б теж настав кінець, ще там у лісі.

Про що вона хоче мене попередити? Я чомусь впевнена, що ці сни недаремно, і не плід хворої уяви, у них є сенс. Аби мені першою у всьому розібратися, інакше це може коштувати життя.

Я ще не встигла прийти до тями від пережитого, як у кімнату зі стуком увірвалася моя служниця.

Побачивши, що я вже не сплю, вона схвильовано заговорила:

- Доброго ранку, пані, - почала скоромовкою. – Тільки воно не для всіх добре. Швидко збирайтесь. Сталося щось жахливе.

– Що? - тільки й могла вимовити я. Ось вам і сон у руку!

- Знайшли одну з тутешніх служниць мертвою. Його високість Чорний дракон уже блукає по дому колами. Наскільки я знаю, скоро він забреде і сюди.

– Що? - знову перепитала я, насилу переварюючи інформацію, в голові ще крутилися образи з світанкового кошмару. Та й з просоння я завжди погано розумію. Зараз би філіжанку кави, ну, або на край, нормального чаю.

- Я принесла води вмитися, - не помічаючи мого стану, продовжила тараторити Мірана.

Вона ще на мене злилась, але здається, образа пройшла.

- Добре, - видавила я і, ледве підвівшись з ліжка, поплелася митися. На ходу здригаючись від однієї думки, що доведеться плескатися в холодній воді.

Можна було б попросити служницю принести мені теплу і прийняти, як нормальні люди, ванну. Але коли побачила, як вона тягає найбільші відра з гарячою водою, мені стало соромно.

На моє запитання: «Невже ніхто з чоловічої статі не може допомогти?»

Вона лише здивовано подивилася і зауважила: «У всіх тут свої обов'язки!»

Більше запитань я не ставила, але й ванну почала приймати рідше, нехай і доводилося митися в невеликій таці, що настрою не додавало.

Тільки-но я встигла привести себе в порядок і одягтися, Мирана все ще укладала волосся, як у двері постукали. Дівчина поспішила відчинити.

На порозі, як і очікувалося, стояв Дракон, своєю не дуже доброзичливою персоною.

Коротко привітавши, він сказав:

– Вам зараз потрібно пройти зі мною.

Без передмов і ходінь колом та навколо. Навіть не мала сумніву, що він це скаже.

- Так, - відповіла теж само коротко, і тільки-но Мірана закріпила останній локон шпилькою, піднялася і пішла за ним.

Довго йти не довелося, ми лише спустилися до підвалу будинку. Не знала, що він тут взагалі є. Всередені було темно та сиро, що властиво таким приміщенням. При нашій появі слуги заметушилися, запалили смолоскипи, освітлюючи дорогу.

Мертва дівчина виявилася практично поряд із вхідними дверима. Трупи я бачила, звичайно, але чомусь стало не по собі. Нерішуче підійшла ближче, щоб розглянути її обличчя.

У той самий момент, як я його побачила, переді мною несподівано промайнуло ще одне бачення: ця дівчина, тільки усміхнена і рум'яна щось мені розповідає.

Я її бачила вперше, значить це знову нагадали про себе спогади Алани. Щось надто багато їх для одного дня.

- Я знаю цю дівчину, - промовила, звертаючись до Дракона. - Точніше знала. Чому вона померла?

- Погляньте на її долоні, - коротко кинув принц, уважно спостерігаючи за мною.

Мимоволі подивилася на руки бідолахи і ахнула, відступивши на крок назад від страху. Її долоні були з'їдені отрутою до кісток. Що це та ж отрута, якою було просочено корсет, можна було навіть не питати. Ті ж отруйно-зелені розводи.

- Це вона принесла мені до кімнати корсет? – спитала тихо.

- Так, - коротко відповів принц.

- Вона була добра до мене, - видавила з себе, пам'ятаючи недавнє бачення.

Що ж виходить? Ворог зовсім поряд? І вже позбавляється свідків, а я гадки не маю, хто він.

- Її могли залякати, натиснути, зрештою, купити, - жорстко промовив Чорний дракон.

- Ні, - хитнула я головою. - Ця дівчина не знала, що на корсеті отрута, інакше не тримала б так довго в долонях, вона ж не одразу діє. Ми з Міраною теж брали корсет у руки. А вона протримала його достатньо, щоб отрута ввібралася в шкіру.

Принц перевів погляд з убитої на мене, і в ньому я прочитала повагу, справжнісіньку. Так професор дивиться на свого найкращого учня. З гордістю та похвалою. Серце одразу почало стрибати.

Прямо Ватсоном себе відчула, що раптом почав користуватися тим самим дедуктивним методом.

Підбадьорена його ставленням, продовжила свої міркування.

- Бідолаха, вона, мабуть, сильно мучилася перед смертю.

- Ні, - несподівано відповів принц.

- Але її долоні, - поспішила заперечити я. - Отрута роз'їла їх до кісток, напевно, моторошний біль.

- Померла вона кілька днів тому і отрута продовжувала діяти вже на мертве тіло, - не чекаючи мого питання, його сіятельство продовжив:

- Дівчину вбили того ж дня, коли вона підкинула у вашу кімнату корсет.

- Зачекайте, але до цього часу вже були б сліди розкладання на тілі, а вона виглядає так, ніби сьогодні померла. Та й жодних пошкоджень немає.

- Ви непогано знаєтеся на цьому питанні, - несподівано припустив його високість.

"Люблю детективи читати, - хотілося сказати. - Агату Крісті всю прочитала, томів дванадцять"

Але вголос промовила лише скромно:

– Я вмію спостерігати.

Він кивнув, нібито погодившись, хоч по обличчю було видно – не до кінця згоден, і продовжив:

- Думаю, її сховали в одній із холодних шаф, - принц показав рукою в глибину підвалу. - А сьогодні витягли, щоби тіло виявили.

- Але навіщо такі складнощі? - не здавалася я. - Її хіба отрута вбила?

- Дівчину вбили за допомогою магії, і щоб приховати це, на якийсь час сховали. Тепер уловити магічний відбиток буде важко.

- Це що ж за така магія, що вбиває, не залишаючи слідів? – стало моторошно, у книзі я нічого подібного не читала.

- Моя, наприклад, - задумливо озвався Чорний дракон, нахилившись над тілом дівчини.

Я мовчала, вражена відкриттям. Людина, яка вбила Алану, була в чорному одязі! Несподівано стало страшно.