Глава 8

Його воїни переглянулись, а батько здивовано глянув на мене. Шалено хотілося застосувати магію. Всередині, немов заряди струму проходили, які загрожували розростись у велику блискавку. І знести все на своєму шляху, а здоровий глузд у першу чергу. Довелося стримувати себе з останніх сил. Під прикриттям магії лікаря ще можна експериментувати, але зараз буде розумніше цього не робити. Думаю, мені ще випаде і не один шанс попрактикуватись.

У відповідь на мою пропозицію Сніговий барс усміхнувся так ніжно, мене ніби злегка пильним мішком ударили, в голові приємна порожнеча утворилася.

- Дівчатам видніше, які мають бути шрами у воїнів, - і підморгнувши, додав. - Віддаюсь у ваші вмілі руки.

Прозвучало це так смішно й інтимно, що якби я була справді вісімнадцятирічної дівчиною, розчервонілася б і зніяковіла б остаточно. Але я жінка загартована, тому лише відповіла скромною усмішкою.

Голка з ниткою знайшлися швидко. Прокип'ятили їх одразу, на спеціальному пристосуванні.

Запитала у батька, чи є якесь зілля, щоб знеболити, виявилося в цьому світі теж опіумний мак, за допомогою якого можна приспати пацієнта. Препарат із нього татко і запропонував. Але Барс категорично відмовився спати та заявив, що потерпить.

На тому й зупинились. Приступаючи до вже звичної роботи, щоб заговорити пацієнта і відволікти від болю, запитала, ніби між іншим, що за звір на нього напав. На що принц пожартував, повідомивши, що випадково натрапив на дикого вовка.

Тільки занадто він швидко відповів, я зрозуміла - бреше.

Пацієнт виявився справді дуже терплячим.Навіть не пискнув жодного разу, лише дихання затримував, та говорити переставав, коли було особливо боляче.

Розмовами своїми він намагався мене збентежити, безперестанку сиплячи компліментами і стріляючи очима. Щоб мені було зручніше шити, він сів. Ми знаходилися настільки близько один від одного, що виходило трохи інтимно. Принц ще й додавав обстановці курйозності, не зводячи з мене погляду, посміхаючись і строячи очі. Прям красна дівчина на виданні. Тільки мене подібним не заб'єш. Якщо перший час я і відчувала легке хвилювання від його краси, коли перше враження відпустило, сприймала його лише, як пацієнта.

Воїни до того моменту покинули лікарню і чекали свого ватажка на зовні, батько теж зайнявся справами, переставляючи бульбашки на столі, повністю довіривши мені турботу про Сніжного, чим той і користувався, фліртуючи невтомно.

- У вас незвичайного кольору очі, - заявив він, бачачи, що на мене його балаканина не справляє належного враження. – Ніколи таких не бачив, наче небо у сонячний день. Ясні та чисті, можна потонути.

- Потонути в небі неможливо, - заперечила я. – Хочете тонути, порівнюйте із морем.

Він навіть на мить завмер, здивований моєю відповіддю.

- Здається, я вже втопився, - реготнув Барс.

Він хотів було щось додати, як у цей момент двері різко відчинилися, впустивши в приміщення протяг.

У дверях з'явився Чорний дракон, і хоч обличчя його було в тіні, напружена постать і різкі рухи видавали його стан. Відразу стало незатишно, захотілося навіть руки відсмикнути від широких грудей Сніжного.Але я впоралася з хвилинною слабкістю і продовжила свою роботу, як ні в чому не бувало. Все ж таки я професіонал. Залишилось зробити кілька стібків.

Чорний широким кроком наблизився до нашої мальовничої скульптури, одного погляду на нього було достатньо, щоб зрозуміти, що Дракон чимось незадоволений.

- Ваша високість, - принци однаково холодно кивнули один одному. Тепла атмосфера, яка деякий час тому тут панувала, розвіялася в одну мить.

- Ваша високість! – шанобливо схилився татко.

- Пане лікарю! - зовсім трохи нахилив голову Дракон, вітаючи батька.

Чоловіки всю мить дивилися один на одного, а я просто таки всіма фібрами душі відчула  у обох пронизливу ненависть. На секунду татко перевів погляд на мене і вираз його очей мені зовсім не сподобалося. Що це означає? Що з ними сталося, якщо вони так не люблять один одного? І яке я до цього маю відношення?