Глава 7

Яким же було здивування, коли на кушетці я побачила одного з принців, Сніжного барсу. Груди якого були залиті кровью, ніби їх пошматував дикий звір. Біло-сині одяги приховані під чорними обладунками, тому я не відразу їх розгледіла.

На воїнах такого ж кольору пояси показували приналежність до загону другого принца.

Що такого могло з ним статися? На ведмедя нарвався? - здивувалася, розглядаючи рани. - Сліди, наче від пазурів. Дуже дивно! У палаці водяться хижаки чи він був на полюванні?»

Ці питання швидко промайнули в голові, але наступної хвилини я забула про все, жадібно спостерігаючи за процесом зцілення.

Воїни, що прийшли разом з принцом, допомогли зняти з нього обладунки. Груди сильно не постраждали, тільки синці та подряпини, а ось плечам дісталося сильніше, у кількох місцях рани були настільки глибокі, що виднілися кістки. Ушкодження дуже свіжі, що дало змогу припустити: зіткнення зі звіром сталося зовсім недавно і недалеко. Дуже дивно. Коли ми під'їжджали до міста, я не бачила жодних дерев, суцільна горбиста та відкрита місцевість. Хоча, можливо, ліс у протилежному боці. Тоді він повинен впритул підходити до міста, і принц отримав поранення практично біля стін. Якби йому довелося пройти довгий шлях на це пішло б більше часу, там, де невеликі подряпини, кров була б запеклою, а на перший погляд відкривалися лише свіжі рани.

«Невже ж на нього напали у палаці? - у мене мороз пройшов по шкірі. - Можливо, й другого принца хтось намагається вбити? Що взагалі тут відбувається? Ох, погані відносини творяться в «Датському царстві». Мої думки ще блукали десь далеко, коли батько приступив до роботи, я відразу викинула все з голови і зосередилася виключно на спостереженні.

Як справжній фокусник він став водити руками над ранами, і почало відбуватися неймовірне. На моїх очах розірвані тканини почали з'єднуватись, судини відновлюватись. Разом з цим і зі мною стало щось творитися. Моє тіло ніби пронизало десятки слабких електричних зарядів, з'явилося поколювання в пальцях. І я ясно раптом побачила у думках м'язові волокна, місця розривів немов потяглися один до одного, кров прямувала до відновлених тканин. Чари творилися в моїй голові і ставали ніби його частиною.

Батько несподівано завмер і здивовано глянув на страшні рани, а я завмерла. Невже я зараз несвідомо творила магію? Невже допомагала лікареві у його справі? Це було настільки приголомшливо, що наступної миті злякалася і чари зникли.

Татко з кілька секунд ніби прислухався до чогось, а я затамувала подих, боячись себе видати. Але він, мабуть заспокоївшись, продовжив процес. А я полегшено видихнула. Зрозумів чи ні? Треба бути обережнішою і тримати свої почуття в руках. Як тільки я дала волю своїм емоціям і поринула подумки в роботу лікаря - це й вийшло. Справді просто, як дихати. Тільки чи можу я сама повторити? Чи мені все здалося? А я лише спостерігала магію? У голові крутилися сотні запитань та припущень.

Лікар тим часом закінчував, залишилося лише поєднати шкіру, я вже приготувалася з цікавістю побачити, як зникнуть навіть сліди від моторошних рваних ран, як він зблід і почав завалюватися набік. Помітивши це першою, кинулася йому на допомогу.

- Що з вами? - спитала в тривозі, підхоплюючи під руки, інакше татко просто впав би на підлогу.

Воїни, що стояли весь цей час осторонь, теж помітили і прийшли на допомогу. Підвели його до другої кушетки та посадили.

– Сьогодні я вже не зможу зробити більше, – серіючи просто на очах, промовив батько. - Моя магія виснажилася. Було багато пацієнтів із ранку.

Він у жесті, що вибачається, знизав плечима і опустив погляд. Вигляд у нього був винний, як у побитої собаки.

Магія, виходить, не нескінченна і має свій початок та кінець.

- Пане лікарю, цього достатньо, - промовив Барс, починаючи підніматися з кушетки.

- Стривайте! - зупинила я його. - Якщо ви ще трохи потерпите, я зашью рани.

Бачачи сумнів у очах принца, швидко додала:

- Так буде краще, ризик проникнення інфекції набагато менший і шрами залишаться не такими страшними.