Глава 6

Після того, як служниця пішла і ми присіли на кушетці, батько в подробицях розповів про стан врятованого мною хлопчика, похвалив мене за вчасну допомогу. Власне, йому не довелося застосовувати магію, я проробила основну роботу. Він тільки вивів воду, що залишилася, і повернув легені малюка в нормальний стан.

У той момент, коли лікар зробив паузу, мені вдалося вклинитися зі своїм питанням.

- Я спостерігала за процесом і все одно мені не зрозуміло, як відбувається лікування? - промовила з нещасним виглядом. - Ви щось робили над його тілом? У чому полягає магія?

Він дивно на мене подивився, мені здалося, що хотів щось сказати, але потім передумав.

- Як же ти все забула? - промовив татко і, зітхнувши, несподівано додав скоріше собі, ніж мені: - Може це і на краще.

Не встигла, як слід, обміркувати його останнє зауваження, як лікар почав мені пояснювати магію цілителів, і всі сторонні думки миттю вилетіли з голови.

- Магія настільки складний процес, що людині без магічних здібностей зрозуміти буде дуже важко, - заговорив він повільно, намагаючись ретельно підбирати слова. – Вонав, як повітря, ти просто дихаєш. Так і магія вона просто є.

Я засмучено опустила голову: «І це все?»

Батько поспішив продовжити, бачачи, як це мене збентежило.

- Ти ж не думаєш, як дихати. Так і магія, вона просто в тобі є, але бачачи, що я ще більше скисла, вирішив втішити: - Пробач, що тиснув на тебе. Живуть люди і без магії. Я багато разів тобі говорив, з твоїм гарненьким обличчям і здібностями ти не пропадеш. Ми знайдемо тобі багатого і успішного чоловіка з доброю магією.

«Та вже, – подумала я. - Втішати татко не вміє зовсім. Не будь у мене цієї магії насправді, після його слів, я б зараз розплакалася в три струмки».

Подивившись на лікаря, зрозуміла, що він сам зараз заплаче. Очевидно, ця тема в їхній родині була надто болісною. Тому швидко переключила його увагу на інше.

- Батьку, - я вперше його так назвала, і стало трохи незручно, довелося перевести дух, щоб продовжити: - Ви щось робили над тілом того хлопчика…

Я ще не закінчила пропозицію, як він перебив.

- Це для відводу очей, - татко сумно посміхнувся. – Людям треба бачити, що ти зцілюєш, так уже влаштована людина. Поки щось не побачить, не повірить.

- Як це? - я зовсім заплуталася, не розумію, до чого він хилить.

- Дуже просто, - додав він, тлумачачи як нерозумній дитині. - Мені достатньо бачити рану або знати про хворобу, і магія сама виходить із мене. А руками я керую, щоб надати процесу значущості в очах оточуючих.

Він засміявся, нагадавши мені хитрого домовичка з дитячого мультика.

А я приголомшено просиділа кілька хвилин, намагаючись переварити почуте. Але як вона виходить, і що для цього потрібно, не встигла спитати. З двору почувся галас і в помешкання несподівано ввалилися воїни. У світлі пережитого нападу, я знову злякалася і мало не втекла. Якби вони собою не перекрили вихід, уже б ламанулась у двері.

Щоправда, мій страх тривав лише мить, наступної я вже нормально розуміла, розгледівши, що воїни принесли пораненого.Його поклали на кушетку, і татко без зайвої метушні вже почав оглядати пацієнта.

"Це мій шанс знову побачити його магію!" - зраділа я такому збігу обставин і підійшла ближче.