Глава 1
Його високість холодно відкланявся і пішов стежкою ліворуч, а я залишилася стояти на роздоріжжі.
Тільки зараз помітила, що ми якраз дісталися повороту на будинок лікаря. Звідси до нього було рукою подати. Але я ще деякий час не рухалася, намагаючись подумки переварити нашу розмову.
Його погрози, звичайно, справили враження, мені стало не по собі, але всередині все ж таки теплилася надія, що принц так і не перейде до справи, обмежившись залякуванням.
Тому зараз мене хвилювало інше: рани його воїнів, що швидко затяглися.
Що, якщо він правий? І загоєння відбулося не тільки від того, як я надала допомогу? Що, як у цьому була магія?
Тоді все стає набагато цікавішим. Навіть волосся на потилиці заворушилося від таких припущень.
Якщо у мене є хоч крихітка магічних здібностей – це величезний плюс. По-перше, і найголовніше, я зможу прочитати їхні книги без сторонньої допомоги, по-друге, володіючи інформацією, я зможу розшукати Ваньку, де цього паразита не носило б.
Так серце защеміло при одній думці про мого безглуздого чудовиська. Знайду – уб'ю гада! Весь цей час намагалася гнати від себе думки про братика, в душі сподіваючись, що з ним нічого поганого не сталося, інакше я б просто збожеволіла від занепокоєння.
І по-третє – ми зможемо повернутися, нарешті, додому! Я в це вірю!
Але як зрозуміти, чи є в мене ця магія? Єдине, що спадає на думку: порізати палець і самій спробувати його залікувати, вірніше, замагічити. Як – навіть не уявляю. Запитати нема в кого, довіряти в цьому світі я можу тільки сама собі. Прийдеться улюбленим методом всіх механіків – «методом тику».Пробуватиму все, що в голову збреде. Фантазія у мене будь здоров, може випадково і знайду відповідь. А не вийде, принаймні, звернуся до Другого принца. Ми з ним начебто порозумілися і він не такий злюка, як деякі.
Я повільно брела до будинку, захоплена своїми думками, як дорогу зненацька перегородили. Хоч залишилося дійти зовсім трохи.
Піднявши голову, спочатку не змогла розібрати, що відбувається. З'явилося відчуття дежавю. Мене оточили воїни у чорному, як тоді на дорозі. Їх було п'ять чоловік. Застигла, боячись поворухнутися. З усіх боків до мене були спрямовані леза мечів. Посунься я хоч трохи, могла б поранитися.
- Вам чого? - вирвалося нервове.
Чорний принц вирішив мене остаточно доконати? Від залякувань перейшов до справи? Навіщо це? Я нічого поганого не зробила. Тільки вже зібралася покаятися, і просити про помилування, як вони різко смикнулися. Четверо зробили крок назад, а п'ятий підняв свій меч над моєю головою.
Ще секунда... Він розмахнувся на мене. Я заплющила очі від жаху. Те, що відбувалося, все ще здавалося нереальним, ось зараз прокинуся і опинюся вдома.
Почувся глухий удар... Нічого не сталося. Поруч почалася якась метушня, мене штовхнули, від несподіванки впала на п'яту точку і тільки після розплющила очі. Краще б я цього не робила. Зовсім поряд зі мною відбувалося щось неймовірне. Ті п'ятеро, що зупинили мене, зараз відбивались від чорного вихору, що рухався на них з неймовірною, нелюдською швидкістю. Зрозуміти, що відбувається, не було жодної можливості. Я лише з подивом стежила за польотами кожного з п'яти, яких розкидав убік чорний ураган.Тривало все якусь мить, злякалася я вже потім, коли все закінчилося. Нападники розлетілися, наче підхоплене вітром листя і розсипалися на порох прямо на очах. На стежці залишився Чорний дракон, своєю, трохи пом'ятою, персоною. І зовсім беззбройний.
- Як? - видавила я, почавши заїкатися від пережитого жаху.
Хотіла спитати: "Як ви сюди потрапили і що це було?" Але виходило стільки «ік-ак», і жодного зв'язного слова.
- Злякалися? – Дракон сів поруч і сумно посміхнувся. - Вас не можна і на хвилину залишити одну.
- Аа-аа, - почала я, але знову икнула, так і не домовивши.
- Я дещо згадав і вирішив повернутись, - на мої слабкі потуги заговорити, відповів Його Високість.
- А ці? – нарешті мені вдалося зв'язати хоч три літери в слово, показавши рукою на купи чорного попелу.
- Це не люди, - насупившись, відповів принц. - Хто ж ти така, що вбивця вдався до такої складної магії?
- Не знаю! - ледве стримуючись, промовила я найдурніше, що можна було придумати і в черговий раз видавши «ік», розплакалася навзрид, як маленька дитина.
Зі мною трапилася справжнісінька істерика. Вона давно вже назрівала, і зараз вилилась у бурхливий потік сліз. Схопилася за лацкани сорочки третього принца і, використовуючи його як жилетку, уткнувшись у груди мокрим носом. Я виплакувала весь жах того, що сталося, весь біль, що накопичився, всі витрачені нерви, весь жаль до себе, і відчай від втрати брата. Потік моїх сліз, здавалося, був невичерпний.
А цей нелюд ще й погладжував по спині, як нормальна людина, від чого додавав потокам з очей ще більшого прискорення.
Через якийсь час мене почало відпускати, ридання переросли в окремі схлипи, а потім зовсім затихли. Випустила з рук одяг принца, не сміючи звести на нього очей. Навернулося моторошне почуття сорому, тому що показала слабкість перед малознайомою людиною. Скоріше майже ворогом, другом його, принаймні, ніяк не назвеш.
- Вибачте, - прохрипіла осипленим від виплаканого голосом, витираючи мокрі щоки. - Такого зі мною раніше не траплялося.
#415 в Любовні романи
#100 в Любовне фентезі
#96 в Фентезі
владний герой, попаданка в інший світ, інтриги пригоди любов
Відредаговано: 15.07.2023