Глава 88

- Ти, Вань, вибач, але спостерігати щасливе сімейне життя принца з іншою жінкою у мене немає жодного бажання, - сказала жорстко. - Залишатися коханкою тим більше. Якщо нічого не вийде, я піду в наш світ.

- Але... - зам'явся брательник.

- Так, я пам'ятаю, - знову перебила його, махнувши рукою. - У тебе тут Аїра, і ти вирішив залишитись. Тільки пора тобі подорослішати, не будь такий наївний. Вона принцеса і навряд чи зв'яже свою долю із простим воїном. Тож, думай, братику!

- Який же ти цинік, Лялько, - ображено протягнув Ванька. - Ні краплі в тобі романтики.

- Цинік - це романтик, що розчарувався, Вань. Вчися, поки я жива!

На цій практичній ноті ми вибралися з альтанки і попрямували до будинку Асгарда. Не доходячи до особняка, розділилися. Братець побіг віддавати запозичені речі, а я попленталася до особняка.

Подумати було про що, тільки довго вдаватися до думок мені не вдалося. Несподівано шлях мені перегородили.

- Нарешті я вас зустрів! - заявив Сніговий барс, вималювавшись прямо переді мною і привітавши легким поклоном.

- Ваша Високість! - Вклонилася я у відповідь, трохи відступивши назад.

Зустріч була дивною. Навіщо б принцу Аслеку шукати зустрічі зі мною?

- Давно хотів побачитися з пані цілителем! І ось, мої сподівання справдилися! - він усміхався, тільки очі залишалися серйозними.

Відчула у всьому якийсь каверз. Що йому від мене треба?

- Чим викликала інтерес такої сяючої особи? - спитала рівно, чемно усміхнувшись у відповідь, здається мені, цього гарного кота слід боятися.

- Ви мій боржник, - почав принц, а я внутрішньо напружилася. - Ви вчинили зі мною жорстоко, залишивши шрами.

"Про що він говорить?" - мороз пробіг по шкірі.

- На моїх грудях, - пояснив він, розтягуючи слова на зразок лінивого кота. - Залишилися рівні стібки, після ваших чарівних ручок.

– Що? – я завмерла, не вірячи у почуте.

«Невже, Барс пам'ятає мене як дочку лікаря? Комусь, а цьому типу точно треба було стерти пам'ять геть».

А принц, тим часом, продовжував свою проникливу промову:

- Ось і мені цікаво, чому цілителька віддала перевагу ховати свою магію, змушуючи мене терпіти біль, ще й залишивши негарні шрами на тілі.

- Вони прикрашають чоловіка, - відповіла автоматично, з занепокоєнням дивлячись на Його Високість.

– Хіба? – здивувався він. - Швидше вони роблять тіло неідеальним. Ви в цьому винні, а значить, ви в боргу переді мною.

«Щось йому від мене потрібне, тепер стало зрозуміло. Але скільки він пам'ятає? І як мені тепер бути?»

- Ваша розгубленість триває надто довго, - зауважив Аслек. – Не хвилюйтеся ви так, вашої таємниці я не видам. Просто не зможу.

Він зареготав, але якось роздратовано, ніби це йому не подобається.

Я мовчала, чекаючи на подальше, приготувавшись до гіршого.

- Не дивіться на мене так перелякано, - махнув рукою принц, наче проганяючи муху. – Дракон не стер мені пам'ять. Він відчуває вину переді мною, тому не став цього робити. Смішно, правда?! Та й не так просто копатися у голові у представника правлячої династії.

- Ви… - стало по-справжньому страшно, від такого відкриття. Наскільки знаю, Барс не з тих, хто легко прощає. І, щоб насолити братові, може нашкодити мені.

- Так, я пам'ятаю, маленька негідниця, що ти хотіла мене вбити, - він прошепотів це на вушко.Потім відсторонився, щоб побачити зроблений ефект від його слів.

Я намагалася тримати обличчя. Але, видно, не дуже добре це вийшло.

- Але не бійся, - продовжив принц, розглянувши все, що йому було потрібне. - Я не в образі на тебе. Навпаки, дівчина з таким спритним розумом викликає в мені повагу і не тільки…

Сказавши останнє, Аслек зробив довгу паузу, для більшого ефекту, маючи на увазі під останнім словом набагато більший зміст.

- Що ви від мене хочете? - Перервала його ходіння кругами.

Зараз він нагадував павука, що обплітав з усіх боків.

Принц розчаровано підняв одну брову.

- Ви надто прямолінійні, - заявив з образою. – Гра буде не такою цікавою.

- Я не збираюся з вами грати в жодні ігри, - відрізала знову.