Глава 86

– Ні, ти що! – дав задньої брательник. - Не подумай нічого такого, я просто допомагав їй іноді розвішувати білизну. З моєю магією це простіше простого, а дівчинка там маленького зросту, їй весь час доводилося тягати за собою важку табуретку, щоб дістати до мотузок.

- Гаразд, - погодилася примирливо. - Не виправдовуйся. Біжи вже за одягом, чекатиму тебе в дальній альтанці в саду. Та не затримуйся, у нас мало часу.

Ванька спрацював напрочуд швидко. Не минуло й півгодини, як він з'явився з речами в альтанку. Тільки й цього витраченого часу було багато. За такий термін може все, що завгодно статися. На душі було неспокійно. Буде удачею, якщо ми щось дізнаємося.

Швидко переодягнувшись, із братом рвонули у бік імператорського палацу. Бігли садом, щоб не привертати зайвої уваги, хоч цей шлях був і довшим. Та ще й доводилося чагарником обходити стежками гуляючих. Я примудрилася подряпати руки, поки пробиралася крізь зарості. Але це було дрібницею в порівнянні з все наростаючим хвилюванням.

Нарешті ми дісталися потрібної будівлі. Біля центрального входу, як і належить, було багато стражників. Обійшовши по колу, знайшли місце, яке не проглядалося з дороги, а сторожі проходили повз раз на кілька хвилин. Дочекавшись, коли черговий охоронець завернув за ріг, підібралися ближче. Ванька підняв нас над землею. Обережно заглянули одночасно у вікно. Якби хтось біля нього сидів, побачивши дві цікаві пики, напевно, від несподіванки у людини стався б серцевий напад.

Але нам пощастило, вікно відкривало краєвид на коридор, в якому, на даний момент, нікого не було.Обережно відкривши стулку, майже безшумно пролізли всередину. Класна у Ваньки магія, навіть у вікна зручно лазити, влітаєш, мов комарик. Головне не дзижчати.

Забравшись, не втрачаючи жодної хвилини, пройшли до тронної зали. Пройти далі виявилося набагато важче. Хоч слуги і снували туди-сюди, знадобився час, щоб підібрати потрібний момент і прошмигнути за двері. Тільки-но вдалося це мені одній, брат так і залишився в коридорі, наостанок запевнив мене жестом, що зачекає зовні.

У залі зібралися не лише представники сім'ї імператора, тут були й інші придворні і все бурхливо обговорювали.

Опустивши голову і вперивши погляд в підлогу, на кшталт слуг, підібралася ближче. Не знаю, що відбувалося до мене, але обличчя в імператора та інших були злими, тільки Дракон був крижаним спокою. Тут явно велися словесні баталії. Жаль, що я це пропустила.

Дивлячись на принца Асгарда згадала, що він легко читає думки, і може виявити зайвого глядача, тобто, мене. Повернувши обручку, що подарував Лев, каменем усередину, затиснула її в кулаці. Ось воно і знадобилося, сподіваюся, спрацює.

Але головна подія, на мою радість не минула повз, я потрапила якраз вчасно.

Несподівано двері відчинилися, і в залі стала тиша, всі присутні обернулися. По проходу до трону урочисто пройшла делегація на чолі з високою статною дівчиною. Я зразу здогадалася, хто тут Білий дракон. Одягнена вона була у все біле, протилежно принцові Асгарду. Біла сукня, біла накидка зверху, білі туфельки, навіть волосся її було білим, наче сніг. Такі ж білі брови та вії, світла шкіра, майже прозора. Навіть очі світло-світло блакитні, з єдиною чорною зіницею, та губи трохи рожеві. Ніби в відбілювачі побувала, моторошно якось. Але виглядала вся ця молочно-біла пишнота просто чудово. Вона була справді гарна, тієї яскравою красою, що відразу притягує всі погляди. За нею слідом розносився вигук захоплення, пролітаючи по залі, наче вітер.

Варто було процесії наблизитися до трону, імператор розквіт у посмішці, зрозумівши, наскільки дівчина гарна. Здається, він наперед святкував перемогу.

Я боялася подивитися на Чорного дракона, боялася побачити у його очах захоплення. Так стало гірко на душі.

«Впораюся!» - дала собі тверде слово і, нарешті, глянула на обличчя Його Високості.

Воно залишалося холодним, тільки очі невідривно стежили за красунею, що так велично з'явилася.

У цей момент полегшено видихнула, зрозумівши, що весь цей час не дихала. Мого принца просто так однією красою зі шляху не збити, тут треба щось серйозніше.

Дівчина повністю відповідала уявленням про Білого Дракона, навіть зростом була майже з Асгарда. Тільки звідки впевненість, що саме вона є тим самим магом? Я б не повірила лише зовнішнім ознакам. Так і Сніжного барсу, що стояв трохи осторонь, можна було б прийняти за Білого дракона. До речі, вони б непогано разом виглядали. Хоча, зауважила зло, що з Чорним вони виглядають ще краще.

Немов читаючи мої думки, принц Асгард зажадав доказів того, що перед ним справжній Білий дракон, а не чергова витівка правителя чи інтриги когось спраглих до влади.

По залі пройшов вигук обурення, очевидно, вже прийняли як належне, що перед ними та сама.

Молодець мій принц, не здається.