Глава 84

Відганяючи його геть, підвелася. У хаті було тихо, принаймні слуги не поспішали мене будити. Але було видно, що подбали. На ліжку лежала сукня і до неї потрібна білизна, а стіл був накритий сніданком. Невже я так довго спала, що проспала все на світі? Чому мене принц не розбудив?

Вмилася, привела себе в порядок і одягла залишені для мене речі. Збудувала собі відповідну зачіску. Це виявилося не так складно, як бачилося на початку. Навіть без служниць у мене непогано виходило.

На серці було неспокійно. Снідати, а потім піти на розвідку чи насамперед з'ясувати, як і що у світі робиться?

Сіла за стіл. Мало, що чекає на мене сьогодні, для початку треба добре підкріпитися. Але занепокоєння було сильніше за мене, тому абияк перекусивши і випивши трав'яного чаю, рішуче попрямувала до виходу.

Виглянула в коридор – тиша, народ наче вимер. Спустилася вниз у зал. Тут вже кипіло життя. Слуги снували туди-сюди. Десь економка суворо роздавала накази. Щось явно намічалося. Вирушивши на звук її голосу, швидко знайшла потрібну мені літню особу.

Підкралася до неї зі спини і голосно, впевненим тоном почала:

- Добрий ранок! - вона трохи перелякано обернулася, задоволена зробленим ефектом продовжила. – Не підкажите, де Його Високість?

- Як почуваєтеся, пані? - вклонившись, вітала вона мене.

Ввічливості в ній побільшало, але на моє запитання шкідлива тітка не відповіла. Вирішила не спускати їй цього.Просто стояла і багатозначно мовчала, свердлячи її холодним поглядом, натренованим на дівчатках-практикантках, та нахабними відвідувачами нашої лікарні.

Економка виявилася не такою вже залізною леді, не минуло й хвилини, як її оборона впала. Чи це моя перемога, чи принц залякав стареньку, але справа зрушила з мертвої точки.

- Його Високість з самого ранку вирушив до імператора, - відповіла вона гранично шанобливо, і не змінюючи тону, додала. – Білого дракона знайшли.

Коли вона кланялася, покидаючи мене, на її обличчі всього на мить промайнула тріумфальна усмішка.

Тільки мені вже було начхати на інтриги старої дами. Так важко на серці зробилося, наче плитою гранітною придавили.

Як швидко все відбувається. Ось тобі й сон у руку, не дарма мені Алана снилась.

Що ж тепер робити? Куди йти? Простояла кілька хвилин у розгубленості. Зараз, як ніколи, мені була потрібна підтримка брата. Скинувши з себе заціпеніння, поспішила на вихід. Майже бігом перетнула двір у напрямку казарм. Неслася, не помічаючи нікого навколо, і мало не зіткнулася зі своїм найменшим другом.

Його Високість Благородний вовк їхав якраз до будинку Дракона, на своєму незмінному поні та у супроводі численної свити. Тільки цього разу він на мене не звернув жодної уваги, гордо прогарцювавши повз.

Зупинилася, дивлячись услід принцові. Він мене не пам'ятає! Так шкода. Чомусь було особливо шкода, що це маля мене забуло. Напевно, Дракон стер йому пам'ять, побоюючись, що дитина ненароком може мене видати.

До сліз було прикро.Звістка про Білого дракона не так мене засмутила, як втрачена пам'ять маленького принца.

Проковтнувши грудку, що підступила до горла, побігла далі. Немає часу на жаль, треба діяти. Ще поки не знаю як, але чекати з моря погоди я не маю наміру.

Я майже дісталася казарм, дах будівлі вже виднівся з-за дерев, залишилося пройти невелику ділянку саду. Але несподівано на доріжку, ніби вихор вилетів Вовченя. Перекривши мені шлях, і виставивши ручки, наче він м'яч збирався ловити, весело проголосив:

- Впіймалася!

– Що? - здивовано подивилася на малюка.

- Я тебе впіймав! - задоволено заявив хлопчик і продовжив, склавши руки на поясі і задерши гордо підборіддя. - Хто ти така? Що ти робиш на моїй землі? Як пробралася сюди?

Я стояла, не знаючи, радіти чи плакати. Впізнав мене принц або просто в нього чергова гра, але на серці стало так тепло, наче додому повернулася.

- Тепер ти моя бранка! І маєшь піти зі мною! – продовжив Халгер непохитним тоном.

Хтось зовсім не змінюється. Хлопчик все такий самий, голос і поза, все говорило про те, що мене схопив великий воїн. Мимоволі посміхнулася, як можна не любити це диво!