Глава 78

Розмірковуючи про те, що я можу зробити зараз, бродила колами по кімнаті. Насамперед треба розплакатися, як слід, щоб зняти цей тягар із серця, а то він мене розчавить з часом. Сильно так заревіти, з надривом, щоб увесь біль вилити, кажуть, одразу полегшає. Найкращий бабський перевірений метод. Тільки плакати ніяк не виходило.

Я вже й про батьків згадала, і про Сергія повздихала, і себе бідолаху шкодувала, як могла. Але навіть сльози не видавила.

Адже раніше могла плакати, коли особливо припікало, що зі мною зараз не так?

Злість мені заважає – ось що.

«Ну, зачекайте, маги-чарівники! Як тільки цей хворобливий туман вивітритися з моєї голови, я ж не сидітиму. Чекати з моря погоди – зовсім не моє».

Жаль, правда, що магія у мене не бойова. Вогником би вдарити по золотих воротах палацу, навести шарудіння, всю лють виплеснувши. Та не можу, хіба що… залікувати до смерті.

«Стоп! Мене немов запорошеним мішком шибануло! Якщо я можу подумки бачити клітини, може, і зруйнувати можу?!» - це відкриття настільки шокувало саму, що в горлі пересохло.

Виглянувши в коридор, попросила слугу, що там чергував, принести мені вина до обіду. Він одразу «мухою» кудись метнувся.

Стіл накрили оперативно. Я вдавала, що сумна і нежива. Мало, раптом кронпринцу про мій стан повідомляють. А він мужик непростий, якщо засумнівається, що я його слів не почула, вживе більш рішучих заходів.

Слуги пішли, а я насамперед налила собі вина. Воно в цьому світі ароматне та смачне, п'ється легко, але і в голову дає ґрунтовно.

Тепла грудка впала в шлунок, розлившись по всьому організму.Стало жарко. Сяк-так стягнула з себе плаття, що стало занадто важким, залишившись в одній легкій сорочці. Сумно оглянула вбрання, таке гарне і таке безнадійне. Навряд чи я коли небудь ще раз подібне надягну. Без нього і рухатися легше, і якщо випаде нагода – бігти. Ваньку б сюди, з його літальними здібностями.

Напій зробив свою підступну справу, на душі полегшало. Після третього келиха життя більше не бачилося в чорних фарбах.

Тепер можна й за експерименти братися. Як бачити клітини, я вже знала, тепер треба спробувати руйнувати. Тільки як це зробити? На собі проводити досліди не дуже хотілося, але оскільки іншого піддослідного кролика не було – довелося знову над своїм організмом знущатися.

Пішла шляхом найменшого опору. Як правило, все геніальне – просто. Знов трохи порізала свій багатостраждальний палець, але замість того, щоб загоюватися, почала подумки розширювати рану, уявляючи, як лопаються дрібні капіляри і кров з них витікає, збираючись у краплю, яка падає з пальця на підлогу.

На мить прикрила очі, а коли розплющила, відчула дике розчарування. Ранка затяглася, як і не було. Прикро! Зате зробила цінний висновок - магія, що створює, не може руйнувати.

Гарний тост вийшов! Випила ще келих.

Для чистоти експерименту, зробила його кілька разів – все повторилося.

Проведення дослідів трохи втомило, а сулія вина спорожніла наполовину. Треба б поїсти, тільки кусок у горло не ліз. Все ж таки змусила себе сісти за стіл і взялася за їжу. Мало які ще пригоди на мене чекають, та й алкоголь на голодний шлунок може серйозно підкосити. Варто було трохи підкріпитися, як почулося шарудіння з коридору і в двері постукали.

Довелося швидко закутатись у плед, сукню натягувати довго, сорочка на мені навіть коліна не прикривала, у цьому світі мене зовсім не правильно зрозуміли б.

Закинувши на плече куточок тканини, немов римський вельможа, і з гідністю королівської особи, сказала:

- Заходьте!

На порозі з'явився принц Аскед. Дивно! Живий та неушкоджений. Адже обіцяв бути поруч із Драконом. Має бути, як мінімум, трохи пошарпаним, а взагалі, з фінгалом під оком і розбитою губою. Навряд, мій принц вибачив би йому цю витівку.

- Ви один без брата? – спитала нахабно.

Гарне у них вино, страх і обережність геть мене покинули.

- Намагаюся його стримувати, але це складно, - відверто заговорив Лев. – Якщо так і далі піде, боюсь, він зруйнує палац.

Я  усміхнулася, всім своїм виглядом показуючи, що це лише початок. Не так просто їм буде розлучити нас.

Він кивнув з розумом і підійшов до мене ближче.

- Наша розмова, - почав принц, зробивши паузу, продовжив. – Краще братові про неї не знати!

- Боїтеся? - запитала я, взагалі розслабившись.

- Ні! – посміхнувся Лев. – Не хочу ускладнювати й до того непрості стосунки.

- І яким чином, на вашу думку, мені вдасться приховувати це, якщо Дракон читає мої думки, як відкриту книгу?