Глава 60

- Пам'ятаєте, - продовжив таємничим тоном незнайомець. - Зовсім недавно сталася низка жахливих замахів, у тому числі і на дружину кронпринца. І хоч змовники були розкриті, кажуть основних винуватців так і не знайшли, страчено виконавців.

- Хм… - протягнув із загрозою принц. - Хто ж розповсюджує подібні чутки?

- Звичайно ж той, хто хоче Вашої високості позбутися, - відповів вкрадливо опонент.

- Що ж, - зітхнув, витримавши паузу, Дракон. - Я з'ясую це, як тільки дістануся до палацу.

Тон його голосу був таким незаперечним, що будь-хто зрозумів – розмова закінчена. Але тільки не Сульрі зі своїм, як я згодом зрозуміла, батьком.

- Тому ми й поспішили до вас назустріч, - защебетала принцеска. - Щоб допомогти.

- Допомогти? – його високість, здається, щиро здивувалася.

- Так, - підхопив її батько. - Вам не можна зараз з'являтися при дворі, щоб не бути звинуваченим у зраді.

З такою запобігливістю він казав, що навіть мені стало неприємно. Уявляю, які емоції зараз має принц.

Дракон мовчав, то татко Сульрі продовжив.

- Але вихід є, - сказав він загадково. – Вам необхідно терміново одружитися з моєю донькою, як і було заплановано раніше. З допомогою нашого клану, ніхто не посміє вас ні в чому звинуватити.

«Бач ти, як загнув, – могла тільки захопитись підприємливості цієї родини. - Прям, рятівники світу завітали. Адже чутки – це привід. Навіть мені зрозуміло. Звістка про Білого дракона витягла їх із палацу. Сульрі швидко збагнула, що Чорний спливає з її рук і вирішила діяти на випередження?

Тільки наївно все це.Принц не та людина, що побоюватиметься чуток. Поганий привід вони вигадали. Цікаво, що відповість Його високість?»

Дракон мене не підвів. Те, що він видав цим двом, пролунало загрозливо.

- Невже я схожий на людину, яка потребує допомоги?! - запитав, повільно промовляючи слова.

Навіть у мене мурашки побігли по шкірі від його тону, уявляю як тим, кому адресовано посил.

Захотілося від захоплення в долоні заплескати.

«Так їх, Ваша високість! Добивайте вискочок!» - потерла я задоволено ручки.

- Що ви, як можна, - одразу взяв задньої батько принцеси. І голос його був такий лицемірно-приторний, що просто вилиці зводило, наче від лимона. – Ми лише хотіли уберегти Вас від неприємностей.

- Думаєте, мене хвилюють такі дрібниці? - продовжив тим самим холодно-вбивчим тоном принц.

«Ай, молодця! Оце я розумію - мужик! Йому досить трохи змінити інтонацію і народ уже тремтить від страху в його присутності. Адже навіть голоса не підвищив. Гарний!»

Мене прямо підмивало забігти в намет і обійняти мого Дракона.

- Ваша Високість! - заговорила Сульрі, поспішаючи на допомогу до батька, що розгубився. – Це лише щира турбота з нашого боку. Ви все ж таки не чужа нам людина. Наші батьки уклали союз і ви дали свою обіцянку стати мені чоловіком.

- Хіба ви не знаєте, навіщо імператор посприяв цьому союзу? - з гіркотою спитав принц, перебивши дівчину. – Ваш клан єдиний, представники якого не можу претендувати на трон. Цим жестом батько хотів захистити кронпринца від посягань на його законні права.І я погодився лише для того, щоб заспокоїти Його Величність, показавши тим самим, що до моїх намірів не входить боротьба за владу. Мої почуття були дуже далекі від моєї згоди на цей шлюб.

- Що тепер змінилося? – перелякано перепитала принцеса.

- Я маю намір знайти Білого дракона, - різко відповів, як відрізав той.

Мені також стало страшно. Він просто так сказав, щоб Сульрі від нього відстала чи справді збирається шукати?

– Як? - вимовила тоненьким голоском принцеса, видно ця розмова їй не просто давалася. - Ви теж маєте намір кинутися на пошуки міфічного дракона? Адже це може бути лише прийом Видячих, ви ж знаєте, Ваша високість, їм не можна вірити.

- Знаю, - посміхнувся той. – Проте, якщо Білий існує, я той, хто більше за інших повинен його знайти.

Принц, мабуть, чудово зрозумів причину, яка штовхнула батька з дочкою кинутися назустріч йому.

- Як ви можете? – у розпачі вигукнула дівчина, і було чути, як її голос тремтить від ледь стримуваних емоцій. – Я завжди була з вами щирою, я вас так любила…

«Ого! Трагічна трагедія! Які пристрасті! Тільки я сумніваюся, що в її словах хоч частка правди є».

- Щирою? - перепитав таким тоном Асгард, що мені теж захотілося виправдатися. - Тоді навіщо ж, люба Сульрі, ви начепили на себе цілих три амулети від читання думок?

«Опа! А дівчинка попалася!»